Необ’єктивний та упереджений розгляд справи порочить звання судді, а отже, є порушенням присяги і, як наслідок, — підставою для внесення подання про звільнення з посади. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №800/42/16.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
28 лютого 2017 року м. Київ №800/42/16
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — Волкова О.Ф.,
суддів: Гриціва М.І., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до ВРЮ про визнання незаконним та скасування рішення,
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2016 року Особа 6 звернулася до Вищого адміністративного суду як суду першої інстанції з позовом до ВРЮ, в якому просила визнати незаконним і скасувати рішення ВРЮ від 17.12.2015 №1195/0/15-15 про внесення Президенту подання про звільнення її з посади судді Голосіївського районного суду м.Києва за порушення присяги.
На обґрунтування позову Особа 6 зазначила, що спірне рішення не ґрунтується на жодних доказах, які свідчили б про вчинення нею дій, що охоплюються поняттям «порушення присяги».
Крім цього, позивачка вказала на невідповідність прийнятого відповідачем рішення Конституції та законам. При цьому послалась на порушення відповідачем строків застосування дисциплінарного стягнення, а також процедури розгляду дисциплінарної справи. Зазначила, що ВРЮ не наділена повноваженнями щодо перевірки правильності оцінки судом доказів у справі, законності та обґрунтованості судового рішення, що може бути предметом перегляду лише в порядку, визначеному процесуальним законом, судом вищого рівня. Перевірка такого рішення будь-яким суб’єктом владних повноважень в іншому порядку законодавством не передбачена, а тому є такою, що здійснена з порушенням приписів ч.2 ст.19 Конституції, оскільки визначальним у незалежності судді під час здійснення правосуддя є принцип, за яким суддя не може нести відповідальність за прийняте ним рішення. Вказала на те, що в оскаржуваному рішенні не конкретизовано, які саме вчинені суддею дії є порушенням присяги, тоді як висновки Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції та оскаржуване рішення ґрунтуються виключно на порушенні суддею норм процесуального права, які, на їхню думку, були допущені при здійсненні правосуддя. Інших фактів, які свідчили б про порушення позивачем присяги судді, встановлено не було, тому передбачених законом підстав для внесення подання про звільнення за порушення присяги немає. Фактів умисного порушення позивачем норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків не встановлено.
Суд установив, що Особу 6 відповідно до указу Президента «Про призначення суддів» від 28.12.2010 №1290/2010 призначено строком на 5 років на посаду судді Голосіївського районного суду м.Києва.
9.06.2015 ТСК прийняла висновок №45/02-15, відповідно до якого в діях судді Голосіївського районного суду м.Києва Особи 6 визнано порушення присяги судді, направлено висновок та матеріали перевірки щодо цього судді до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення.
17.12.2015 ВРЮ на підставі цього висновку прийняла рішення №1195/0/15-15 про внесення подання Президенту про звільнення судді Голосіївського районного суду м.Києва Особи 6 з посади за порушення присяги.
Підставою для такого рішення були допущені позивачем порушення, які, на думку відповідача, викликають сумнів у його безсторонності, об’єктивності та неупередженості при постановленні ухвал про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів (судові провадження №№752/1157/14-к, 752/1155/14-к, 752/1350/14-к та 752/1463/14-к) до Особи 7, Особи 8, Особи 9 та Особи 10, які були учасниками масових акцій протесту, а також при винесенні постанов про притягнення Особи 11, Особи 12, Особи 13 до адміністративної відповідальності на підставі ст.1222 Кодексу про адміністративні правопорушення у зв’язку з невиконанням водіями вимог працівників міліції про зупинку транспортних засобів.
ВРЮ дійшла висновку, що при обранні запобіжних заходів позивачка, на порушення положень стст.194—196 Кримінального процесуального кодексу, не перевірила відповідності змісту клопотань про застосування запобіжного заходу підозрюваним вимогам ст.184 КПК, не навела мотивів та доказів того, що жоден з більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього кодексу, не врахувала міцності соціальних зв’язків підозрюваних, стану здоров’я, відсутності судимостей, наявності позитивних характеристик. Суддя не врахувала, що слідчі дії проводились особами, які не були уповноважені на здійснення досудового розслідування; не встановлено фактичного часу затримання підозрюваних; розгляд клопотань про застосування запобіжного заходу проведено в позаробочий час; огляд місця події відбувався за відсутності захисника підозрюваних; не дано належної оцінки повідомлення підозрюваних про те, що при затриманні вони дістали тілесні ушкодження; наявні численні порушення при оформленні доказів були залишені поза увагою.
Щодо розгляду суддею адміністративних матеріалів та винесення постанов про притягнення осіб до адміністративної відповідальності ВРЮ зазначила, що суддя не врахувала наявних грубих порушень законодавства з боку працівників ДАІ при складанні рапортів та протоколів про адміністративні порушення, не вжила заходів для всебічного, повного й об’єктивного з’ясування обставин справ та їх вирішення.
Як наслідок, ВРЮ дійшла висновку, що допущені суддею порушення норм законодавства України порочать звання судді, викликають сумнів у її об’єктивності, безсторонності та неупередженості, свідчать про несумлінне виконання своїх службових обов’язків, принижують авторитет судової влади і є підставою для внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до ухвали від 21.01.2014 слідчий суддяОсоба 6 задовольнила клопотання про застосування до підозрюваного Особи 7запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
Ухвалою від 22.01.2014 слідчий суддя Особа 6 задовольнила клопотання про застосування запобіжного заходу та застосувала до підозрюваного Особи 8запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
Відповідно до ухвали слідчого судді Особи 6 від 24.01.2014 було задоволено клопотання про застосування до підозрюваного Особи 9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
27.01.2014 слідчий суддя Особа 6 задовольнила клопотання про застосування запобіжного заходу — постановила застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно Особи 10 строком на 60 днів.
Особі 7, Особі 8, Особі 9 та Особі 10 було пред’явлено підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.294 КПК.
Застосування до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя мотивувала існуванням ризиків, передбачених пп.1, 5 ч.1 ст.177 КПК, а саме — необхідністю запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюються.
Крім того, суддя, посилаючись на ч.4 ст.183 КПК, вказала на відсутність підстав для обрання альтернативної міри запобіжного заходу, зважаючи на те, що особи підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення із застосуванням насильства.
Зазначені ухвали були оскаржені в апеляційному порядку.
30 та 31.01.2014 Апеляційний суд м.Києва скасував ухвали слідчого судді Особи 6 від 21.01.2014 у справі №752/1157/14-к (стосовно Особи 7) і №752/1155/14-к (стосовноОсоби 8), постановив нові ухвали — про застосування до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту цілодобово, заборонивши останнім залишати місце свого проживання.
У мотивувальній частині апеляційний суд, зокрема, зазначив, що, розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відповідно до вимог ст.177 КПК слідчий суддя правильно встановила, що матеріали провадження містять достатні дані, які вказують на існування обґрунтованої підозри у вчиненні особами кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.294 Кримінального кодексу, та перевірила наявність ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваних.
Апеляційний суд указав, що відповідно до положень ч.2 ст.177 КПК підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може вчинити дії, передбачені ч.1 цієї статті. Разом з тим, застосовуючи до осіб винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя не повною мірою дотрималася вимог кримінального процесуального законодавства та дійшла висновку, що необхідності обмеження права особи на свободу немає. При цьому суд апеляційної інстанції вказав на наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особами кримінального правопорушення, наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК, та відповідно до ст.178 КПК урахував вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення. Зокрема, щодо Особи 7 врахував такі дані про особу в їх сукупності, як вік, стан здоров’я, сімейний стан, міцність соціальних зв’язків, те, що Особа 7 працевлаштований, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався; щодо Особи 8 — його вік, стан здоров’я, міцність соціальних зв’язків, його майновий стан, а також те, що раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.
Ухвалами від 11.02.2014 Апеляційний суд м.Києва ухвалу слідчого судді Особи 6 від 24.01.2014 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів стосовно Особи 9 та ухвалу від 27.01.2014 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 27.03.2014 щодо Особи 10залишив без змін.
Постанови від 15 та 17.01.2014 про притягнення, відповідно, Особи 12 та Особи 11 до адміністративної відповідальності та накладення на них стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на 3 місяці в апеляційному порядку не оскаржувались. Постанова від 15.01.2014 про притягнення до адміністративної відповідальності Особи 13 та застосування до нього стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом на 3 місяці була скасована постановою Апеляційного суду м.Києва від 5.03.2014, а провадження у справі закрите.
ВАС постановою від 7.07.2016 позов задовольнив: визнав незаконним і скасував рішення ВРЮ «Про внесення подання Президентові України про звільнення Особи 6 з посади судді Голосіївського районного суду міста Києва за порушення присяги» від 17.12.2015 №1195/0/15-15.
Ухвалюючи таке рішення, ВАС виходив із того, що, за змістом положень ч.2 ст.83 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VI (який був чинним на час виникнення спірних відносин), скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків. ВАС розтлумачив зазначену норму так, що навіть незаконне та/або необґрунтоване рішення суду не є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, крім наведених винятків.
15.07.2016 ВРЮ звернулася до ВСУ із заявою про перегляд постанови ВАС від 7.07.2016 з підстави, установленої п.4 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства. У заяві просить скасувати рішення ВАС та ухвалити нове — про відмову в позові.
Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ вважає, що заява ВРЮ підлягає задоволенню з таких підстав.
У ст.3 Конституції передбачено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Відповідно до ст.19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Частиною 1 ст.29 Конституції передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Статтею 131 Конституції передбачено, що в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить:
унесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;
прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;
здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів ВСУ і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.
ВРЮ складається з 20 членів. Верховна Рада, Президент, з’їзд суддів, з’їзд адвокатів, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до ВРЮ по 3 члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури — двох членів ВРЮ. До складу ВРЮ входять за посадою Голова ВСУ, міністр юстиції, Генеральний прокурор.
В ст.370 КПК зазначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Слідчим суддею відповідно до п.18 ст.3 КПК є суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення в порядку, передбаченому КПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, забезпечення законності й обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.
Статтею 177 КПК встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам:
переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може вчинити дії, передбачені ч.1 цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим кодексом.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 цього кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
вік та стан здоров’я підозрюваного, обвинуваченого;
міцність соціальних зв’язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок учинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини (ст.178 КПК).
Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, слідчим суддею Особою 6 не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження, не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не піддавалася необґрунтованому процесуальному примусу.
Ухвалюючи рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно Особи 7, Особи 8, Особи 9 та Особи 10, суддя Особа 6, як установила ВРЮ, не забезпечила приписів Конституції, КПК та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не виконала покладених на неї професійних обов’язків, не забезпечила в межах своїх повноважень дотримання принципів самостійності судів і неупередженості суддів, конституційних засад судочинства.
Відповідно до конвенції та практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Харченко проти України» та «Лабіта проти Італії», обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може бути підставою для запобіжного заходу у вигляді ув’язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.
Таким чином, ВРЮ встановила, що суддя Особа 6 діяла всупереч зазначеним нормам кримінального процесуального закону та вчинила дії, які не відповідають завданням кримінального провадження, що призвело до ухвалення рішень про обрання запобіжного заходу до Особи 7, Особи 8, Особи 9 та Особи 10 у вигляді тримання під вартою. У зазначених судових рішеннях, постановлених від імені України, суддяОсоба 6 не навела належних і достатніх мотивів та підстав їх ухвалення.
Також ВРЮ встановила, що суддя Особа 6 при ухваленні постанов про притягнення до адміністративної відповідальності Особи 11, Особи 12 та Особи 13 не врахувала грубих порушень законодавства з боку працівників ДАІ при складанні рапортів та протоколів про адміністративне правопорушення, не вжила заходів для всебічного, повного й об’єктивного з’ясування обставин справ та їх вирішення, як того вимагають, зокрема, пп.2, 4 ч.1 ст.278 КпАП.
Частиною 5 ст.55 закону №2453-VІ встановлено, що суддя зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
Присяга судді вимагає від нього об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкорюючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді.
Частиною 2 ст.32 закону «Про Вищу раду юстиції» від 15.01.98 №22/98-ВР (у редакції, що діяла на час ухвалення рішення суддею Особою 6) порушенням суддею присяги визнавалося вчинення ним дій, у тому числі тих, що порочать звання судді та можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Очевидна невідповідність дій Особи 6, зокрема при ухваленні рішень про застосування до Особи 7, Особи 8, Особи 9 та Особи 10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, складеній нею присязі дали ВРЮ підстави розцінити дії Особи 6 як порушення присяги судді та внести подання до Верховної Ради про її звільнення.
Виходячи з повноважень ВРЮ, визначених ст.131 Конституції та ст.3 закону №22/98-ВР, ВРЮ є єдиним у державі конституційним органом, до повноважень якого належить унесення подань про звільнення суддів з посад до органу, який призначив або обрав суддю. Так само Основним Законом визначений перелік підстав звільнення суддів з посад, серед яких зазначено і звільнення у разі порушення суддею присяги (п.5 ч.5 ст.126 Конституції).
При прийнятті рішення стосовно судді Оболонського (насправді — Голосіївського —Прим.ред.) районного суду м.Києва Особи 6 ВРЮ були враховані характеризуючі суддю дані, в тому числі щодо відсутності раніше накладених дисциплінарних стягнень, показники її роботи та особисті якості. Водночас установлені ВРЮ порушення законодавства, а також наслідки вчиненого діяння свідчать про необ’єктивний та упереджений розгляд справи, що порочить звання судді, а отже, є порушенням присяги і, як наслідок, — підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади, що є пропорційним скоєному та виправданим з урахуванням часу, що минув з моменту прийняття нею рішень.
Отже, оскаржена постанова ВАС від 7.07.2016 не ґрунтується на вимогах закону та підлягає скасуванню.
Ураховуючи наведене та керуючись п.6 «Прикінцевих та перехідних положень» закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VІІІ, стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву ВРЮ задовольнити.
Постанову ВАС від 7.07.2016 скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким Особі 6 відмовити в задоволенні позову.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.3 ч.1 ст.237 КАС.
_03_03.png)
