Розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №916/2130/15.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
15 березня 2017 року м.Київ №916/2130/15
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — Берднік І.С.,
суддів: Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою заступника Генерального прокурора про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду від 22.06.2016 у справі №916/2130/15 за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю «Ів-Іммобільє» про витребування майна із чужого незаконного володіння,
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2015 року заступник прокурора Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю «Ів-Іммобільє» про витребування у відповідача на користь територіальної громади м.Одеси в особі Одеської міської ради нежитлових приміщень першого поверху №810 загальною площею 145,8 м2, розташованих по пров. Нечипуренка, 15 у м.Одесі.
Позов обґрунтовано відсутністю законних підстав для перебування спірного майна у володінні відповідача, оскільки постановою ВГС від 16.10.2014 у справі №916/2545/13 визнано недійсними п.13 рішення Одеської міськради «Про перелік об’єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради» від 14.04.2010 №5649-V, а також договір міни, укладений між Одеською міськрадою і товариством з обмеженою відповідальністю «АРТ» шляхом підписання 12.08.2010 удаваних правочинів: договору дарування об’єкта власності ТОВ «АРТ» загальною площею 6756,7 м2 і договору купівлі-продажу 23 об’єктів комунальної власності територіальної громади м.Одеси, у тому числі спірного об’єкта нерухомого майна, а тому це майно вибуло із володіння власника не з його волі.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.07.2015 в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції керувався приписами стст.256, 267 Цивільного кодексу та виходив зі спливу позовної давності, перебіг якої необхідно починати із 5.12.2011 (початок розгляду справи №916/2545/13), та недоведеності прокурором поважності причин пропущення цього строку.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 6.10.2015 рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2015 залишено без змін.
При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що строк позовної давності прокурором у зазначеній справі не було пропущено, оскільки цей строк слід обчислювати з моменту встановлення обставин порушення прав територіальної громади м.Одеси рішенням у справі №916/2545/13, тобто з 16.10.2014.
Разом з тим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та витребування спірного майна у відповідача, оcкільки відповідач є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, а неправомірність рішення органу місцевого самоврядування і визнання недійсними первісних договорів, укладених на підставі цього рішення, не свідчать про відсутність волі власника, виключно з відсутністю якої закон пов’язує можливість витребування майна від добросовісного набувача, а також з огляду на положення ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та висновки рішень Європейського суду з прав людини щодо обов’язку державних органів запровадити внутрішні процедури для сприяння юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України»), щодо пропорційного втручання у право нового власника на мирне володіння своїм майном за наявності порушень з боку публічного органу і відсутності протиправної поведінки самого нового власника (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства»), щодо принципу «належного урядування», коли потреба виправити минулу помилку державного органу не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення ЄСПЛ у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» та інших).
ВГС постановою від 22.06.2016 залишив без змін постанову Одеського апеляційного господарського суду від 6.10.2015.
ВГС погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що сам факт визнання недійсними рішення ради та первісних договорів, на підставі яких майно вийшло із володіння власника, не свідчить про відсутність волі останнього на його відчуження, а тому немає підстав для витребування із володіння відповідача спірного нерухомого майна.
У заяві (з урахуванням усунутих недоліків) про перегляд постанови ВГС від 22.06.2016, поданої з підстави, передбаченої п.3 ч.1 ст.11116 Господарського процесуального кодексу, заступник Генерального прокурора, посилаючись на невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах одних і тих самих норм матеріального права (ст.388 ЦК), просить скасувати постанову ВГС від 22.06.2016, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 6.10.2015 і рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2015 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора Одеської області.
На обґрунтування своїх доводів заступник Генерального прокурора посилається на постанову ВСУ від 5.10.2016 у справі №916/2129/15 (№3-604гс16).
У справі №916/2129/15 (№3-604гс16) за аналогічним позовом ВСУ погодився з висновком ВГС про задоволення позовних вимог про витребування майна у добросовісного набувача на підставі ст.388 ЦК і зазначив, що незаконність дій міської ради при прийнятті рішення цієї ради, на підставі якого було укладено договір купівлі-продажу, не є вираженням волі територіальної громади міста як власника спірного об’єкта нерухомості на вибуття майна із його володіння.
Таким чином, має місце невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах положень ст.388 ЦК.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені у заяві (з урахуванням усунутих недоліків) доводи, Судова палата у господарських справах ВСУ вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 14.04.2010 Одеською міськрадою було прийнято рішення №5649-V, згідно з п.13 якого представництву з питань управління комунальною власністю Одеської міськради доручено здійснити певні дії, а саме:
— укласти договір дарування з метою прийняття у дар об’єкта права приватної власності ТОВ «АРТ» — адміністративної будівлі літ. «А» загальною площею 6756,7 м2, розташованої за адресою: м.Одеса, вул. Верстатобудівна, 12;
— укласти договір купівлі-продажу з метою продажу ТОВ «АРТ» об’єктів комунальної власності територіальної громади м.Одеси, у тому числі нежитлових приміщень першого поверху №503 загальною площею 246,3 м2, розташованих по вул.Ланжеронівській (вул.Ласточкіна), 8 у м.Одесі.
На виконання зазначеного рішення Одеської міськради №5649-V 12.08.2010 між територіальною громадою м.Одеси в особі Одеської міськради і TOB «АРТ» було укладено відповідні договори — договір дарування, за яким дарувальник (ТОВ «АРТ») передав у власність обдарованого (Одеської міськради) об’єкт права приватної власності, і договір купівлі-продажу, за яким продавець (територіальна громада м.Одеси в особі Одеської міськради) передав у власність (продав), а покупець (ТОВ «АРТ») прийняв у власність (купив) індивідуально визначене майно комунальної власності, про яке йдеться у зазначеному рішенні Одеської міськради (23 об’єкти), зокрема нежитлові приміщення першого поверху №810 загальною площею 145,8 м2, розташовані за адресою: пров.Нечипуренка, 15 у м.Одесі.
У подальшому TOB «АРТ» на підставі договорів купівлі-продажу від 12.11.2010 №1589, №2875 здійснено відчуження цього майна на користь приватного підприємства «ЕЛАС-КОМБІ», яке 20.05.2011 уклало договір купівлі-продажу цього майна з ТОВ «ІВ-Іммобільє».
ТОВ «ІВ-Іммобільє» залишалося власником зазначеного майна і на час розгляду справи.
Постановою ВГС від 16.10.2014 у справі №916/2545/13 визнано недійсними п.13 рішення Одеської міськради №5649-V, а також договір міни, укладений між Одеською міськрадою і ТОВ «АРТ» шляхом підписання удаваних правочинів: договору дарування об’єкта власності ТОВ «АРТ» — адміністративної будівлі літ. «А» загальною площею 6756,7 м2 по вул. Верстатобудівній, 12 у м.Одесі, і договору купівлі-продажу 23 об’єктів комунальної власності територіальної громади м.Одеси (у тому числі договору купівлі-продажу спірного приміщення) від 12.08.2010.
При цьому ВГС узяв до уваги вартість подарованого майна, факт укладення договору купівлі-продажу без перерахування Одеській міськраді повної вартості об’єктів нерухомого майна, а лише перерахування ТОВ «АРТ» різниці у вартості майна, і дійшов висновку, що укладені договори (дарування і купівлі-продажу) є недійсними як такі, що вчинені з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили, а саме — договору міни з доплатою, який також є недійсним, оскільки суперечить вимогам ч.4 ст.293 Господарського кодексу.
ВГС зазначив, що Одеська міськрада, укладаючи 12.08.2010 договір міни шляхом підписання з TOB «АРТ» удаваних правочинів: договору дарування та договору купівлі-продажу об’єктів комунальної власності — вийшла за межі визначених законом повноважень.
Власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (ст.387 ЦК) та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати (ч.3 ст.388 ЦК).
Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до ч.1 ст.388 ЦК власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).
У разі, коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст.388 ЦК.
У такому випадку чинне законодавство не пов’язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором, яким у справі, що розглядається, є договір купівлі-продажу від 20.05.2011, права відчужувати це майно.
Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна — відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.
Таким чином, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Відповідно до приписів ч.5 ст.16 закону «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Частиною 5 ст.60 цього закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності.
Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Одеська міськрада.
При цьому ст.19 Конституції визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Територіальна громада м.Одеси як власник спірного об’єкта нерухомості делегує Одеській міськраді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.
Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
У постанові ВГС від 16.10.2014 у справі №916/2545/13 колегія визнала укладені між сторонами договору дарування і купівлі-продажу удаваними договорами і визнала їх недійсним. Водночас суд встановив вихід Одеської міськради за межі визначених законом повноважень, з огляду на що скасував п.13 рішення Одеської міськради від 14.04.2010 №5649-V.
Таким чином, здійснення Одеською міськрадою права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.
Таку правову позицію наведено у постанові ВСУ від 5.10.2016 у справі №3-604гс16.
Висновок ВГС і висновок Одеського апеляційного господарського суду у справі №916/2130/15, яка розглядається, про те, що сам по собі факт визнання недійсними рішення Одеської міськради та договору, на підставі якого нерухоме майно вийшло із володіння ради, не свідчить про відсутність волі останньої на його відчуження, не відповідає наведеній правовій позиції ВСУ, тому постанова ВГС від 22.06.2016 і постанова Одеського апеляційного господарського суду від 6.10.2015 підлягають скасуванню.
Одночасно, обґрунтовуючи такий свій висновок, суд апеляційної інстанції послався на низку висновків ЄСПЛ, зокрема у справах «Стретч проти Сполученого Королівства», «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трго проти Хорватії», «Федоренко проти України», «Беєлер проти Італії», «Онер’їлдіз проти Туреччини» «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі», «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії».
Разом з тим висновки ЄСПЛ не повинні бути для суду безумовно обов’язковими без урахування конкретних обставин справи.
Суд апеляційної інстанції, на порушення вимог стст.99, 103, 105 ГПК, не встановив і не навів обставин, які є підставою для застосування наведеної ним у судовому рішенні практики ЄСПЛ.
Ураховуючи, що ВСУ відповідно до вимог ст.11123 ГПК не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, надавати оцінку доказам, збирати або перевіряти нові докази, справа підлягає передачі на новий апеляційний розгляд.
Керуючись п.6 розд.XII «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII, стст.49, 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК , Судова палата у господарських справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву заступника Генерального прокурора задовольнити.
Постанову ВГС від 22.06.2016, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 6.10.2015 у справі №916/2130/15 скасувати.
Справу №916/2130/15 передати на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.4 ч.1 ст.11116 ГПК.
_03_03.png)
