Оплата періодичного платежу не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин боргу. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №761/12553/15-ц.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
22 березня 2017 року м.Київ №761/12553/15-ц
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — Гуменюка В.І.,
суддів: Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Автомат-2» проти Особи 5 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, за заявою Особи 5 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 22.04.2016, ухвали Апеляційного суду м.Києва від 4.10.2016, ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9.11.2016,
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2015 року кооператив «Автомат-2» звернувся до суду з позовом, в якому зазначав, що він здійснює експлуатацію та ремонт будинку за Адресою 1 та утримує прибудинкову територію за рахунок власних коштів на засадах самоокупності.
Особа 5 зареєстрований та проживає у квартирі за Адресою 1.
Оскільки відповідач нерегулярно та несвоєчасно сплачував кошти за надані комунальні послуги, то за період з 1.01.2009 до 28.02.2015 він має заборгованість у розмірі 9395 грн.
Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за надання житлово-комунальних послуг у розмірі 9395 грн., інфляційні втрати у розмірі 3911 грн. 30 коп. та 3% річних у розмірі 1146,82 грн.
Шевченківський районний суд м.Києва рішенням від 22.04.2016, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 4.10.2016, позов задовольнив: стягнув із Особи 5 на користь ЖБК «Автомат-2» заборгованість за надання житлово-комунальних послуг у розмірі 9395 грн., інфляційні втрати у розмірі 3911,30 грн. та 3% річних у розмірі 1146,82 грн.; вирішив питання про розподіл судових витрат.
ВСС ухвалою від 9.11.2016 відмовив у відкритті провадження за касаційною скаргою Особи 5.
У поданій до ВСУ заяві Особа 5 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 22.04.2016, ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 4.10.2016, ухвалу ВСС від 9.11.2016 та ухвалити нове судове рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: стст.256—258, 260, 261, 264, 276 Цивільного кодексу.
Обґрунтовуючи зазначену підставу подання заяви про перегляд судових рішень, Особа 5 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 9.04.2014, 8.06 та 7.09.2016.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.
На підставі ст.3604 Цивільного процесуального кодексу ВСУ скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Суди встановили, що ЖБК «Автомат-2» здійснює експлуатацію та ремонт будинку за Адресою 1 та утримує прибудинкову територію.
Відповідно до довідки від 21.04.2015, виданої ЖБК «Автомат-2», Особа 5 є власником особового рахунку квартири за Адресою 1.
Згідно з розрахунком заборгованості за період з 1.01.2009 до 28.02.2015 позивач нарахував за надання житлово-комунальних послуг 24914,31 грн., проте відповідач сплатив лише 15519,31 грн., здійснюючи часткову оплату послуг.
30.06.2012 Особа 5 направив позивачеві лист, в якому просив довести дійсність розмірів нарахованих та виставлених тарифів за утримання будинку та комунальні послуги згідно з чинним законодавством.
До ухвалення судом першої інстанції рішення у справі Особа 5 звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися і суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що, оскільки відповідач визнав свій борг за комунальні послуги, адже здійснював нерегулярні платежі протягом спірного періоду, а також у 2012 році направив позивачеві лист, в якому просив довести дійсність розмірів нарахованих та виставлених тарифів, то відсутні підстави для застосування строку позовної давності відповідно до вимог стст.257, 261 та 264 ЦК.
Надані заявником для порівняння ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 9.04.2014 та 7.09.2016, якими судові рішення судів попередніх інстанції скасовано, а справи передано на новий розгляд, не містять правової позиції щодо спірних правовідносин та застосування норм матеріального права, а вказують на допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права та необхідність їх усунення для правильного вирішення спорів, а також нез’ясування судами належним чином фактичних обставин справи.
У наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 8.06.2016 суд касаційної інстанції, залишаючи без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову в межах позовної давності, виходив з того, що відповідач здійснював оплату нарахованих періодичних платежів за послуги централізованого водопостачання та водовідведення за відповідні місяці, що свідчить про визнання ним лише певної частини боргу (періодичного платежу) за відповідний місяць. Тому зазначені дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності за іншими періодичними платежами, в яких позовна давність обчислюється з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Викладене свідчить, що наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судом положень ЦК щодо строку позовної давності, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, різняться з висновками, зробленими в указаній для прикладу й наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 8.06.2016.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.
Згідно з ст.162 Житлового кодексу Української РСР плата за користування жилим приміщенням і за комунальні послуги в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов’язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Відповідно до п.5 ч.3 ст.20 закону «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов’язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно з ст.526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У силу ст.629 ЦК договір є обов’язковим для виконання сторонами.
За змістом ч.1 ст.261 ЦК, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.
Відповідно до ч.1 ст.264 ЦК перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку, в силу ч.3 цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов’язку, з урахуванням конкретних обставин справи може належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.
При цьому якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник учинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Ураховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про переривання строку позовної давності, керуючись лише наданим позивачем розрахунком, без дослідження та перевірки наданих відповідачем квитанцій, в яких зазначено про сплату останнім саме періодичних платежів за отримані комунальні послуги.
Крім того, у листі відповідача до позивача від 30.06.2012, на які посилалися суди попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень, Особа 5 указав, що зазначена ЖБК «Автомат-2» у повідомлені сума заборгованості не відповідає дійсності та вимогам чинного законодавства.
Суди, ухвалюючи судові рішення у справі на підставі розрахунку, наданого позивачем, та відмовляючи в задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності, не звернули уваги на те, що в розрахунку позивача немає призначення платежів відповідача; не дослідили наданих відповідачем квитанцій на сплату житлово-комунальних послуг та історію таких оплат і, в разі здійснення боржником чергового платежу, того, чи не свідчить така дія про визнання ним лише певної частини боргу, що не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) його частин.
Без оцінки судом першої інстанції вказаних доказів ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими в стст.57—60, 131—132, 137, 177, 179, 185, 194, 212—215 ЦПК, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову.
Водночас відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення в цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом. Згідно із ч.1 ст.3602 ЦПК справи розглядаються ВСУ за правилами, встановленими глгл.2 і 3 розд.V цього кодексу, а тому ВСУ не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ВСУ ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з пп.«а» п.1 ч.2 ст.3604 ЦПК.
Керуючись стст.355, 3603, 3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 5 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 22.04.2016, ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 4.10.2016, ухвалу ВСС від 9.11.2016 скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.
_03_03.png)
