Якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення, то позовна давність вимог про її стягнення також обчислюється окремо за кожен день. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №910/29752/15.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
8 лютого 2017 року м.Київ №910/29752/15
Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — Жайворонок Т.Є.,
суддів: Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Про-сток» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду від 16.08.2016 у справі №910/29752/15 за позовом публічного акціонерного товариства «Норд» до ТОВ «Про-сток» про стягнення 3007800 грн.,
ВСТАНОВИЛИ:
У листопаді 2015 року ПАТ «Норд» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Про-сток» про стягнення 3007800 грн. штрафу у зв’язку з простроченням виконання відповідачем зобов’язань щодо поставки товару та здійснення монтажних робіт за договором поставки від 29.11.2013 №13/28.
Рішенням Господарського суду м.Києва від 4.02.2016 в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ПАТ «Норд» на користь ТОВ «Про-сток» 12650 грн. витрат на оплату послуг адвоката.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016, залишеною без змін постановою ВГС від 16.08.2016, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «Про-сток» на користь ПАТ «Норд» штрафні санкції в розмірі 3007800 грн., 45117 грн. витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви та 49628,73 грн. витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.
У заяві про перегляд постанови ВГС від 16.08.2016 з підстав, передбачених пп.1, 3 ч.1ст. 11116 Господарського процесуального кодексу, ТОВ «Про-сток», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень стст.258, 549, 551 Цивільного кодексу, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, просить скасувати постанову ВГС від 16.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016, а рішення Господарського суду м.Києва від 4.02.2016 залишити в силі.
На обґрунтування заяви надано копії постанов ВГС від 21.01.2014 у справі №919/250/13-г, від 24.04.2014 у справі №902/1653/13, від 2.09.2015 у справі №911/1171/15, від 22.12.2015 у справі №908/2605/15-г, від 27.01.2016 у справі №922/4420/15, від 16.02.2016 у справі №926/374/15, від 2.03.2016 у справі №909/677/15, від 3.03.2016 у справі №910/20128/15, від 31.03.2016 у справі №918/1389/15, від 26.04.2016 у справі №910/21298/15, від 17.05.2016 у справі №917/521/15, від 31.05.2016 у справі №905/1329/15, від 15.06.2016 у справі №914/3220/15, від 26.07.2016 у справі №904/76/16, від 17.08.2016 у справі №904/9396/15, від 30.08.2016 у справі №924/190/16, копію ухвали ВСУ від 2.03.2011 у справі №6-53218св10, копії постанов ВСУ від 8.06.2016 у справі №6-3006цс15, від 25.05.2016 у справі №6-1138цс15.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені ТОВ «Про-сток» обставини, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах ВСУ вважають, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 29.11.2013 між ТОВ «Про-сток» (постачальник) і ПАТ «Норд» (покупець) укладено договір поставки №13/28, відповідно до умов якого постачальник зобов’язується поставити й передати у власність покупця конструкцію складських збірно-розбірних палетних стелажів в асортименті, кількості та за ціною згідно зі специфікацією, що є невід’ємною частиною договору, і виконати роботу з монтажу стелажів, вартість якої включена до вартості товару, а покупець зобов’язується прийняти такий товар і сплатити його вартість на умовах цього договору.
Згідно з п.1.7 договору постачальник зобов’язався здійснити доставку товару, збірні та монтажні роботи, а також передати покупцеві змонтоване та готове до експлуатації за призначенням стелажне обладнання у строк до 26.01.2014; загальна сума договору становить 4070000 грн. (п.8.2 договору).
Поставка товару здійснюється на умовах DDP (згідно з Інкотермс у редакції 2010 року), місце поставки — склад покупця за адресою: м.Донецьк, вул. Бахметьєва, 43-а (п.2.1 договору); зобов’язання постачальника вважаються виконаними по закінченні збірних і монтажних робіт, про що сторонами складається акт приймання стелажного обладнання до експлуатації (п.2.3 договору); датою поставки товару вважається дата підписання сторонами видаткових накладних, при цьому зобов’язання постачальника щодо поставки вважаються виконаними належно та в повному обсязі з моменту підписання акта, передбаченого п.2.3 договору (п.6.4 договору); приймання товару за кількістю та комплектністю відбувається під час приймання змонтованого стелажного обладнання та підтверджується актом, передбаченим п.2.3 договору (п.6.5 договору).
Поставка і передача товару покупцеві проводиться у строки та в кількості, узгоджені в цьому договорі та додатках до нього; повна поставка товару постачальником повинна бути здійснена у строк, що дозволяє виконати збірно-монтажні роботи до 26.01.2014 (пп.9.1, 9.2 договору); датою початку монтажних робіт буде вважатися дата першої поставки товару та підписання накладних; постачальник зобов’язується здійснити своєчасну та якісну роботу щодо монтажу стелажів у строк до 26.01.2014; приймання виконаних робіт щодо монтажу товару здійснюється шляхом підписання сторонами акта, зазначеного в п.2.3 договору; місце виконання монтажних робіт — об’єкт покупця за адресою: м.Донецьк, вул. Бахметьєва, 43-а (пп.10.1—10.4 договору).
Пунктом 12.5 договору передбачено, що за кожну повну або неповну добу прострочення поставки товару та/або прострочення строків проведення монтажних робіт постачальник має сплатити покупцеві штраф у розмірі 5% від загальної вартості непоставленого товару. Згідно з п.12.9 договору у випадку, якщо прострочення постачальником обов’язку передати змонтований товар перетинає граничний строк, установлений сторонами в п.1.7 договору (26.01.2014), нарахування штрафів згідно з п.12.5 припиняється. Починаючи з 27.01.2014 за кожну повну або неповну добу прострочення постачальник сплачує на користь покупця штраф у розмірі 1% загальної суми договору, зазначеної в п.8.2 договору.
7.02.2014 сторонами підписано видаткову накладну №РН-0000056 на загальну суму 4070000 грн., а 10.02.2014 — акт приймання стелажного обладнання до експлуатації, відповідно до якого постачальник передав, а покупець прийняв у експлуатацію конструкцію складських збірно-розбірних палетних стелажів, вартість яких становить 4070000 грн. При цьому сторони щодо поставленого та змонтованого товару зауважень і претензій не мають.
26.10.2015 ПАТ «Норд» направило відповідачеві вимогу №15П/256 про сплату штрафу в розмірі 3011800 грн. (у тому числі за прострочення поставки товару — 2442000 грн. та за прострочення виконання обов’язку щодо передачі змонтованого товару — 569800 грн.), в якій зазначено, що на порушення умов, передбачених пп.1.7, 9.2, 10.2 договору, ТОВ «Про-сток» допустило прострочення поставки товару на 12 календарних днів, що підтверджується видатковою накладною від 7.02.2014 №РН-0000056, а також прострочення щодо збірки, монтажу та вводу товару в експлуатацію на 14 календарних днів. Це підтверджується актом приймання стелажного обладнання в експлуатацію від 10.02.2014.
Оскільки наведених вимог відповідач не виконав, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.
Під час розгляду справи відповідач (ТОВ «Про-сток») подав заяву про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що відповідач дійсно допустив прострочення виконання зобов’язання за договором поставки від 29.11.2013 №13/28 у частині поставки та монтажу товару в строк до 26.01.2014, що підтверджується видатковою накладною від 7.02.2014 №РН-0000056 та актом приймання стелажного обладнання в експлуатацію від 10.02.2014. Разом з тим суд уточнив розрахунок суми штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, а саме — 244200 грн. (203500 грн. — 5% від загальної вартості непоставленого товару та 40700 грн. — 1% загальної суми договору), оскільки позивач помилково здійснив нарахування штрафу за кожен день прострочення з огляду на те, що такий вид обчислення неустойки за своєю правовою природою є пенею, нарахування якої за прострочення виконання негрошового зобов’язання чинним законодавством не передбачено.
Водночас судом установлено, що, за змістом пп.1.7, 9.2, 10.2 договору, строком виконання відповідачем зобов’язань визначено 26.01.2014. Оскільки ПАТ «Норд» звернулося до суду з відповідними вимогами до ТОВ «Про-сток» 19.11.2015, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з підстав, передбачених ч.4 ст.267 ЦК.
Апеляційний суд, із висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив із того, що сторони мали право визначити в договорі такий вид забезпечення виконання зобов’язань відповідача, як стягнення штрафу у відсотках за кожен день прострочення, що не суперечить чинному законодавству, а помилкове зазначення в договорі (пп.12.5 і 12.9 договору) назви форми неустойки не впливає на підстави та розмір її стягнення судом.
Також суд, посилаючись на положення стст.256, 258, 261, 267, 611 ЦК, дійшов висновку, що позивач не пропустив строку позовної давності, оскільки стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. З огляду на те що порушення відповідачем основного зобов’язання, зокрема прострочення поставки товару та його монтажу, відбулося 27.01.2014, а позов подано 19.11.2015, тобто в межах загального трирічного строку позовної давності, суд першої інстанції неправильно застосував спеціальний строк позовної давності в один рік до позовних вимог про стягнення штрафу за порушення основного зобов’язання. Отже, позивачем правомірно нараховано штрафи, передбачені пп.12.5 і 12.9 договору поставки, у межах 12 місяців перед зверненням до суду по захист порушеного права в межах трирічного строку позовної давності за основною вимогою.
Разом з тим у справах, копії постанов у яких надано для порівняння, ВГС при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки за порушення зобов’язань дійшов таких правових висновків:
— визначений у договорі штраф, який нараховується за кожен день прострочення виконання зобов’язання, за своєю правовою природою є пенею, яка не може стягуватись у розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку, при цьому пеня як різновид неустойки підлягає нарахуванню та стягненню виключно за порушення грошового зобов’язання; зобов’язання підрядника щодо виконання підрядних робіт у визначений договором строк має негрошовий характер, тому до спірних правовідносин приписи закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» не застосовуються;
— нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, а строк позовної давності, у межах якого особа може звернутися до суду по захист порушеного права з вимогами про стягнення неустойки (пені, штрафу), законом встановлено в один рік, при цьому за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови в позові;
— розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
В ухвалі ВСУ від 2.03.2011 у справі №6-53218св10 зазначено, що встановлений договором вид забезпечення виконання зобов’язання у вигляді пені, розмір якої визначено у твердій грошовій сумі, не відповідає змісту поняття «пеня» та його правовій природі як грошової суми, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання, тому ця умова договору не відповідає вимогам закону та не підлягає застосуванню.
У зазначених вище постановах ВСУ наведено висновок про те, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК). Відповідно до ч.2 ст.258 ЦК до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Аналіз цих норм ЦК дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Спеціальна позовна давність застосовується за умови подання стороною в спорі відповідної заяви, зробленої до винесення судом рішення.
Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Забезпечуючи єдність судової практики в застосуванні норм права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого.
За змістом положень ст.193 Господарського кодексу, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Аналогічні положення містяться й в стст.525, 526 ЦК.
Згідно з ст.530 ЦК, якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до положень ст.610 ЦК порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Боржник уважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК).
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (чч.1, 2 ст.217 ГК). Штрафними санкціями відповідно до ч.1 ст.230 ГК визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайно застосовуються в господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (ч.1 ст.199 ГК).
Видами забезпечення виконання зобов’язання, за змістом положень ч.1 ст.546 ЦК, є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а ч.2 цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов’язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений ст.627 ЦК, мають право встановити й інші, крім тих, що передбачені ч.1 ст.546 ЦК, засоби, які забезпечують належне виконання зобов’язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.
За змістом положень ч.4 ст.231 ГК, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У справі, яка розглядається, судами встановлено: п.12.5 договору поставки від 29.11.2013 №13/28 сторони визначили, що за кожну повну або неповну добу прострочення поставки товару та/або прострочення строків проведення монтажних робіт постачальник має сплатити покупцеві штраф у розмірі 5% від загальної вартості непоставленого товару. Згідно з п.12.9 договору у випадку, якщо прострочення постачальником обов’язку передати змонтований товар перетинає граничний строк, установлений сторонами в п.1.7 договору (26.01.2014), нарахування штрафів згідно з п.12.5 припиняється. Починаючи з 27.01.2014 за кожну повну або неповну добу прострочення постачальник сплачує на користь покупця штраф у розмірі 1% загальної суми договору, зазначеної в п.8.2 договору.
Тобто розмір договірної штрафної санкції обраховано у відсотковому розмірі за кожну добу прострочення, що, за визначенням ст.549 ЦК, відповідає поняттю «пеня».
Між тим для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення в законі відповідальності за порушення зобов’язання у вигляді штрафної санкції — забезпечення належного виконання зобов’язання.
Як установлено судами попередніх інстанцій, сторони договору поставки від 29.11.2013 №13/28 погодили кінцевий строк поставки та виконання збірних і монтажних робіт до 26.01.2014. Відповідач виконав поставку товару 7.02.2014, що підтверджується видатковою накладною від 7.02.2014 №РН-0000056, а монтажні роботи закінчив 10.02.2014, про що свідчить акт приймання стелажного обладнання в експлуатацію, який складено й підписано сторонами 10.02.2014.
Отже, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що позивач (ПАТ «Норд») відповідно до умов договору й положень чинного законодавства має право на застосування штрафних санкцій до ТОВ «Про-сток» у зв’язку з порушенням останнім строку виконання господарського зобов’язання.
Натомість законодавством визначено строк (позовна давність), у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК). Так, загальна позовна давність установлюється тривалістю в 3 роки (ст.257 ЦК), а для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ст.258 ЦК). Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Разом з тим положеннями ч.6 ст.232 ГК передбачено особливість порядку застосування господарських штрафних санкцій, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
Таким чином, положення гл.19 ЦК про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених ч.6 ст.232 ГК, а тому:
1) якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення; право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;
2) з огляду на те що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Положення ст.266, ч.2 ст.258 ЦК про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду в межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується.
У справі, яка розглядається, умовами договору поставки від 29.11.2013 №13/28 визначено строк виконання зобов’язань — 26.01.2014, судами попередніх інстанцій установлено факт виконання відповідачем своїх зобов’язань — 10.02.2014, тобто має місце прострочення виконання зобов’язання відповідачем з 27.01.2014 до 9.02.2014.
Оскільки позивач звернувся до суду з позовом у листопаді 2015 року, тобто поза межами річного строку, встановленого законом для вимог про стягнення штрафу, а відповідачем до ухвалення рішення в справі було заявлено про застосування позовної давності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову у зв’язку з пропуском строку позовної давності (ч.4 ст.267 ЦК).
Натомість суди апеляційної та касаційної інстанцій зазначених вимог чинного законодавства, а також фактичних обставин справи не врахували та дійшли помилкового висновку щодо правомірності звернення позивача до суду по захист порушеного права в межах трирічного строку позовної давності за основною вимогою.
Ураховуючи наведене, при вирішенні цієї справи суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, висновки цього суду щодо відсутності підстав для задоволення позову у зв’язку з пропуском позивачем строку позовної давності є обґрунтованими й такими, що відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.
Згідно з пп.«б» п.2 ч.2 ст.11125 ГПК ВСУ за наявності підстав, передбачених пп.1—3 ч.1 ст.11116 цього кодексу, має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.
За таких обставин постанови ВГС від 16.08.2016 та Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 підлягають скасуванню, а рішення Господарського суду м.Києва від 4.02.2016— залишенню в силі.
Разом з тим відповідно до ч.6 ст.49 ГПК в разі зміни судового рішення без направлення справи на новий розгляд або ухвалення нового рішення ВСУ змінює й розподіл судових витрат, тому обов’язок щодо сплати судового збору покладається на позивача.
Керуючись п.6 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII, стст.49, 11116, 11123 — 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛИ:
Заяву ТОВ «Про-сток» задовольнити.
Постанову ВГС від 16.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 у справі №910/29752/15 скасувати, а рішення Господарського суду м.Києва від 4.02.2016 залишити в силі.
Стягнути з ПАТ «Норд» на користь ТОВ «Про-сток» 112792,10 грн. витрат на сплату судового збору за подання касаційної скарги про перегляд судових рішень ВГС та заяви про перегляд ВСУ судових рішень у справі №910/29752/15.
Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду м.Києва.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.4 ч.1 ст.11116 ГПК.
_03_03.png)
