За подання позивачем або відповідачем апеляційної/касаційної скарги на рішення у справі про адміністративне правопорушення судовий збір сплаті не підлягає. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №298/1232/15-а.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
31 січня 2017 року м.Київ №298/1232/15-а
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — Гриціва М.І.,
суддів: Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Особи 5 до інспектора роти №2 батальйону управління патрульної поліції в мм.Ужгороді та Мукачеві департаменту патрульної поліції Й.Семена про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2015 року Особа 5 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову інспектора від 16.12.2015 про накладення наОсобу 5 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн. за правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 Кодексу про адміністративні правопорушення.
Великоберезнянський районний суд Закарпатської області постановою від 30.12.2015 позов задовольнив.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26.01.2016 апеляційну скаргу управління поліції на рішення суду першої інстанції залишив без руху та надав апелянту 10-денний строк на усунення недоліків, зазначених у цій ухвалі, з моменту її отримання.
Вищий адміністративний суд ухвалою від 3.03.2016, посилаючись на стст.108, 213, 214 Кодексу адміністративного судочинства, касаційну скаргу управління поліції на ухвалу суду апеляційної інстанції від 26.01.2016 залишив без руху, оскільки до неї не додано документ, що підтверджує сплату судового збору.
Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, управління поліції з передбаченої п.2 ч.1 ст.237 КАС підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст.288 КпАП і норм, що встановлюють порядок спати судового збору у справах про адміністративні правопорушення в подібних правовідносинах, звернулось із заявою про його перегляд ВСУ. Просить скасувати ухвали Вищого адміністративного суду від 3.03.2016 та Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2016, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Як на приклад неоднакового правозастосування посилається на ухвали ВАС від 9.04, 21.09, 20 і 29.10, 19.11.2015, 18 і 19.01, 2, 4, 9, 12.02.2016 (справи №№К/800/67363/14, К/800/40793/15, К/800/44020/15, К/800/25608/15, К/800/48845/15, К/800/52451/15, К/800/30302/15, К/800/28081/15, К/800/52095/15, К/800/3270/16, К/800/3298/16 відповідно).
Як убачається зі змісту ухвал від 29.10.2015 та 2, 4.02.2016, ВАС проаналізував положення закону «Про судовий збір» від 8.07.2011 №3674-VI (у редакції закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 №484-VIII, який набрав чинності з 1.09.2015 і діяв на момент виникнення спірних відносин) у взаємозв’язку із ч.4 ст.288 КпАП, скасував рішення апеляційних судів, а справи направив до судів апеляційної інстанції для продовження розгляду. У цих справах суд дійшов висновку, що апеляційні суди не мали підстав зобов’язувати позивачів сплачувати судовий збір за подання апеляційних скарг, оскільки за подання до суду адміністративного позову про скасування постанови у справі про адміністративні правопорушення, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, судовий збір не сплачується в порядку та розмірах, установлених законом №3674-VI.
У справі, в якій переглядається оскаржене рішення, суд касаційної інстанції зробив протилежний за суттю висновок про те, що відповідач (суб’єкт владних повноважень) у спорі, предметом якого є постанова у справі про адміністративне правопорушення, не звільняється від сплати збору за подання до суду апеляційної та касаційної скарг.
В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ перевірила матеріали справи й дійшла висновку про таке.
За ст.67 Конституції, кожен зобов’язаний сплачувати податки та збори в порядку й розмірах, установлених законом.
Відповідно до ст.87 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних із розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення та звільнення від сплати встановлюються законом.
Зокрема, закон №3674-VI визначає правові засади справляння судового збору, платників, об’єкти та розміри його ставок, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення збору (преамбула закону).
За стст.1, 2 цього закону, судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим законом, і включається до складу судових витрат. Платниками цього платежу є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи — підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим законом.
Частина 2 ст.3 цього ж закону містить перелік об’єктів, за які не справляється судовий збір, а його ст.5 — перелік суб’єктів, які звільняються від сплати збору за подання до суду позовів, заяв, скарг <…>, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб.
У контексті наведених вище законодавчих норм Конституційний Суд у своєму рішенні від 28.11.2013 №12-рп/2013 зазначив, що «гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду». Це відповідає рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14.05.81 №R(81)7: «У тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (пп.12 п.D).
Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого ст.55 Конституції».
Згідно із ч.1 ст.4 закону №3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати в місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, — у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Частиною 2 цієї норми встановлено розміри ставок судового збору залежно від документа і дії, за яку він справляється, та платника збору. Зокрема, за пп.2 п.3 ч.2 цієї статті, за подання апеляційної скарги на рішення суду <…> встановлена ставка у відсотковому відношенні до ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви та скарги.
Відповідно до цієї ж статті за подання, зокрема, до адміністративного суду позовних заяв розміри ставок судового збору диференційовано за характером спору (майновий/немайновий), а також правовим статусом платника судового збору (фізична особа/фізична особа — підприємець/юридична особа/суб’єкт владних повноважень).
Відповідно до ст.287 КпАП постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених ч.5 ст.7 цього кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.
Постанова районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим кодексом.
Згідно з п.3 ч.1 ст.288 КпАП постанову уповноваженого органу державної влади чи його посадової особи [так само як постанову адміністративної комісії чи рішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради (пп.1, 2 цієї частини статті)] про накладення адміністративного стягнення <…> може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в порядку, визначеному КАС, із особливостями, встановленими цим кодексом.
Наведеним вище нормам ст.288 КпАП кореспондують положення пп.2 ч.1 ст.18 КАС щодо предметної підсудності адміністративних справ, а також ст.171-2 КАС, які встановлюють особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
У ч.4 ст.288 КпАП передбачено, що особа, яка оскаржила постанову в справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита. Визначальним у цій нормі є припис (веління) про те, що в разі незгоди й оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення особа, яка її оскаржила, не обтяжується обов’язком робити платіж, який належить робити на загальних підставах.
Отже, відповідно до положень ст.287 КпАП в поєднанні із ч.4 ст.288 цього кодексу в разі прийняття уповноваженим органом державної влади чи його посадовою особою постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення (проступку), передбаченого КпАП, суб’єкти, яким цим кодексом надано право оскарження, можуть її оскаржити та звільняються від сплати платежу, який має справлятися за подання позовної заяви, скарги у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) чи до суду.
У ч.4 ст.288 КпАП видом платежу, від якого звільняються особи, що оскаржують постанову про накладення адміністративного стягнення, встановлено державне мито. На час виникнення спірних правовідносин, що є предметом цього перегляду, за звернення до суду у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного управління здійснюють інший вид платежу — судовий збір, правові засади справляння якого, платники, об’єкти та розміри ставок, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення, як зазначено вище, встановлені законом №3674-VI.
Відповідно до положень стст.3, 4, 5 закону №3674-VI серед осіб, які мусять сплачувати судовий збір або мають пільги щодо його сплати, та об’єктів справляння судового збору немає таких, які б мали його сплачувати за подання заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення та які би постанову про адміністративне правопорушення відносили до об’єктів справляння судового збору. У взаємозв’язку з ст.288 КпАП цей закон не встановлює підстав, умов, вимог, пільг щодо сплати судового збору чи державного мита органом (посадовою особою), який наклав адміністративне стягнення та який з огляду на своє процесуальне становище відповідача не підпадає й не може підпадати під категорію суб’єктів, що можуть оскаржити своє ж рішення про накладення адміністративного стягнення.
Ретроспективний аналіз установленого ст.288 КпАП права на оскарження постанови державного органу (посадової особи) про накладення адмінстягнення показує, що коло осіб, які мають право оскаржити таке рішення, порядок їх оскарження та підстави звільнення від сплати державного мита встановлені й діють у редакції закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» від 24.09.2008 №586-VI. Положення зазначеної статті в цій редакції з урахуванням окремих змін та доповнень, що в основному не зачіпають положень щодо порядку оскарження постанови про накладення адмінстягнення, є чинними й діють з 16.11.2008.
За декретом Кабінету Міністрів «Про державне мито» від 21.01.93 №7-93 (у редакції, чинній до набрання чинності законом №3674-VI), державне мито справлялося з:
«1) позовних заяв, заяв (скарг) у справах окремого провадження... з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили...»
Цей нормативний акт не містив положень про сплату державного мита як особою, щодо якої винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, так і органом (посадовою) особою, яка прийняла таку постанову.
З 11.11.2011 набрав чинності закон №3674-VI, який із цієї дати не припинив дію законодавчих актів, які передбачали пільгу щодо сплати судового збору за подання заяви про розгляд у порядку адміністративного судочинства окремих видів рішень органів державної влади, як-от правила ч.4 ст.288 КпАП, або обмежив можливість прийняття таких актів у майбутньому, наприклад ч.2 ст.2391 КАС у редакції закону «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIІI, згідно з якою за подання й розгляд заяви з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права — при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів, судовий збір не сплачується, тоді як у законі №3674-VI такої підстави для звільнення від сплати судового збору немає.
За ч.2 ст.171-2 КАС рішення місцевого загального суду як адміністративного суду в справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності раніше було остаточним і оскарженню не підлягало. Положення цієї частини втратили чинність як такі, що не відповідають Конституції (є неконституційними) згідно з рішенням Конституційного Суду від 8.04.2015 №3-рп/2015 у справі за конституційним поданням уповноваженого Верховної Ради з прав людини щодо відповідності Конституції (конституційності) положень ч.2 ст.1712 КАС. У п.3 резолютивної частини рішення Конституційний Суд рекомендував ВР невідкладно врегулювати питання щодо оскарження судового рішення місцевого загального суду як адміністративного суду в справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
У цьому рішенні зазначено також, що у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності особи повинні мати право на інстанційне оскарження рішення місцевих загальних судів як адміністративних.
Визнання неконституційними положень ч.2 ст.171-2 КАС дає підстави вважати, що до і після прийняття Конституційним Судом рішення від 8.04.2015 №3-рп/2015 закон №3674-VI не визначав і не визначає об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок його сплати за подання апеляційної чи касаційної скарг на рішення адміністративного суду в справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
Отже, за системного, цільового та нормативного підходу до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов’язаних зі сплатою судового збору, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права вважає за потрібне сформулювати такий правовий висновок.
У справах про оскарження постанов у справах про адміністративне правопорушення в розумінні положень стст.287, 288 КпАП, стст.2—4 закону №3674-VI позивач звільняється від сплати судового збору. КпАП дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції.
У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача в спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на апеляційне/касаційне оскарження рішення.
Необхідними умовами для обчислення та сплати судового збору за подання апеляційної/касаційної скарги в цій категорії справ є встановлення й віднесення предмета оскарження до об’єктів справляння судового збору; ставка, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви та скарги. Розгляд позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення провадиться з урахуванням положень стст.287, 288 КпАП, які передбачають звільнення від платежу за судовий перегляд цих рішень. Норми закону №3674-VI не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, а отже, і за подання апеляційної/касаційної скарги.
У зв’язку із цим за подання позивачем або відповідачем — суб’єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду в справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у порядку й розмірах, установлених законом №3674-VI, сплаті не підлягає.
Аналогічна правова позиція висловлена ВСУ у постанові від 13.12.2016 (справа №21-1410а16).
Оскільки оскаржене рішення суду касаційної інстанції не ґрунтується на вимогах процесуального закону, який встановлює порядок прийняття касаційної скарги на рішення суду попередньої інстанції, воно не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню з направленням до суду тієї самої інстанції для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.
У частині скасування рішення суду касаційної інстанції заява управління поліції підлягає задоволенню.
Керуючись п.6 «Прикінцевих та перехідних положень» закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VІІІ, стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву управління патрульної поліції в мм.Ужгороді та Мукачеві департаменту патрульної поліції задовольнити частково.
Ухвалу ВАС від 3.03.2016 скасувати, а справу направити до суду касаційної інстанції для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.
Постанова є остаточною й не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п.3 ч.1 ст.237 КАС.
_03_03.png)
