Позивач, здійснюючи реконструкцію приміщення, фактично не здійснював забудову території, а тому і не зобов'язаний залучатися до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту як замовник, який має намір забудови земельної ділянки.
Як повідомляється, такого висновку дійшла колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду у ході розгляду справи № 822/2370/16 про відмову Управління державної архітектурно-будівельної інспекції України у Хмельницькій області в реєстрації декларації про готовність до експлуатації об’єкта - цеху по переробці деревини.
Судом встановлено, що підставою для чергової відмови позивачу у реєстрації декларації відповідачем було наведено норми п. 4 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме той факт, що не було зазначено та надано документів, що підтверджують укладення пайового договору та сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Ще однією підставою відмови слугувало порушення вимог ДБН, на думку відповідача, а саме: не зазначення в повному обсязі основних техніко-економічних показників.
З метою перевірки правомірності дій, колегія суддів проаналізувала положення вказаної статті у сукупності із положеннями статті 40 вказаного закону і дійшла до висновку, що під забудовою території розуміється розміщення на ній, шляхом будівництва, відповідного об'єкту (який раніше на ній не знаходився, тобто створення нового об'єкту будівництва) при будівництві якого, суб'єкт містобудування (замовник) зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом укладення відповідного договору з органами місцевого самоврядування та сплати встановленого розміру пайової участі.
Тому колегією ВААС звернено увагу на той факт, що позивач, здійснюючи реконструкцію вказаного приміщення, фактично не здійснював забудову території у розумінні положень статті 40 Закону № 3038-VI, а тому і не зобов'язаний залучатися до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту як замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки.
Також суд зауважив про те, що відповідачем не зазначено, які конкретно вимоги ДБН порушено позивачем та які саме основні дані і техніко-економічні показники не зазначені у поданій позивачем декларації. Відмова містить лише загальні посилання на порушення позивачем вимог ДБН без чіткого зазначення того, що саме не правильно або не зазначено позивачем у поданій декларації.
Тому колегія суддів і дійшла до висновку, що відмова із цієї причини носить формальний характер та не може бути покладена в основу обґрунтування підстав для висновку про порушення позивачем вимог закону при подачі декларації та, як наслідок, стати підставою для відмови у реєстрації.
Проаналізувавши зазначене, дослідивши матеріали та обставини справи, колегія суддів підтримала позицію позивача та скасувала постанову суду першої інстанції.
А з метою повного захисту прав позивача, враховуючи тривалий строк, протягом якого позивач намагається захистити своє порушене право, та явне зловживання своїми повноваженням з боку відповідача, колегія суддів вийшла за межі позовних вимог і визнала протиправною відмову відповідача у реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
© Закон і Бізнес
_03_03.png)
