Ліквідація банку: ВСУ висловився щодо юрисдикції спорів

Постанова

головуючого — ПАНТАЛІЄНКА П.В.,
суддів: ВОЛКОВА О.Ф., ГРИЦІВА М.І., КОРОТКИХ О.А., КРИВЕНДИ О.В., МАРИНЧЕНКА В.Л., САМСІНА І.Л., ТЕРЛЕЦЬКОГО О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Особи 9 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Особи 10 про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити дії,

У грудні 2014 року Особа 9 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

визнати протиправними дії (рішення) уповноваженої особи фонду щодо визнання договору №* банківського вкладу (депозиту), укладеного між позивачем та банком 7.07.2014, та операцій щодо внесення та перерахування коштів на рахунку, відкритому на виконання вказаного договору, нікчемними правочинами;

визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи фонду щодо невключення позивача як вкладника за договором №* до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в банку за рахунок фонду із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

зобов’язати уповноважену особу фонду включити позивача як вкладника за договором №* до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Позовні вимоги обгрунтував тим, що в уповноваженої особи фонду не було правових підстав для визнання договору №* нікчемним, а отже, відповідачі, на порушення норм чинного законодавства, не включили позивача до переліку та в подальшому до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в банку за рахунок фонду.

Суди попередніх інстанцій встановили, що між Особою 9 і банком укладений договір №*, відповідно до якого банк приймає від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок кошти в сумі $11500 у тимчасове користування на строк до 8.08.2014 та зобов’язується сплачувати відсотки за його користування в розмірі 8% річних.

Згідно з платіжним дорученням від 7.07.2014 №** банк прийняв на користь Особи 9 як вкладника кошти в сумі $11500 на вкладний (депозитний) рахунок №***, який був відкритий відповідно до п.2.1.1 вказаного вище договору.

На підставі постанови правління Національного банку «Про віднесення ПАТ «КБ «УФС» від 14.08.2014 №491 до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція фонду прийняла рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «УФС» від 14.08.2014 №69, згідно з яким з 15.08.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу фонду — провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Особу 10.

Постановою правління НБУ від 10.11.2014 №717 відкликано банківську ліцензію та ліквідовано банк.

Згідно з рішенням виконавчої дирекції фонду від 13.10.2014 №119 розпочато процедуру ліквідації банку з відшкодуванням з боку фонду коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання з 13.11.2014 та призначено Особу 10 уповноваженою особою фонду на ліквідацію банку строком на 1 рік — з 13.11.2014 до 12.11.2015.

На офіційному сайті ФГВФО опубліковано оголошення, що з 21.11.2014 фонд розпочинає виплати коштів вкладникам банку, для отримання грошей вкладники з 21.11 до 31.12.2014 включно можуть звертатися до установ агента фонду — ПАТ «Альфа-Банк»; виплати гарантованої суми відшкодування здійснюватимуться відповідно до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок фонду.

Дізнавшись про відсутність його в загальному реєстрі вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок фонду, Особа 9 звернувся до уповноваженої особи фонду із заявою від 26.11.2014 про включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в банку за рахунок фонду.

За результатами розгляду заяви відповідач у листі від 2.12.2014 №**** повідомив, що договір №* та операції щодо внесення та перерахування коштів на рахунку, відкритому на виконання вказаного договору, є нікчемними відповідно до вимог ст.38 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 №4452-VI та ст.228 Цивільного кодексу.

Окружний адміністративний суд м.Києва постановою від 19.01.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2015, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд ухвалою від 23.04.2015 на підставі п.5 ч.5 ст.214 Кодексу адміністративного судочинства відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Особи 9 на вказані судові рішення.

Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції фактично погодився з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на те, що робочою комісією з перевірки договорів (інших правочинів), укладених банком, установлено, що кошти на рахунок, відкритий на ім’я позивача, надходили внаслідок дроблення вкладу іншого клієнта, який становив $110600. Вказані обставини свідчать про те, що позивач не вносив готівки до каси, операції виконувалися за домовленістю вкладника, який подрібнював свій вклад, із працівниками банку. Робоча комісія дійшла висновку, що вказані дії відбувалися з метою отримати кошти не від банку і не за рахунок банку, який у той момент уже не міг виконувати свої зобов’язання перед вкладниками щодо повернення належних їм сум, а отримати гроші від фонду, тобто за рахунок державних коштів. За таких обставин витрати фонду значно збільшуються без жодних законних на те підстав. За результатами роботи вказаної комісії 10.11.2014 складено протокол засідання комісії щодо визнання нікчемними вкладів, яким запропоновано уповноваженій особі фонду визнати нікчемними правочини, перелік яких наведено в додатку №1, який є невід’ємною частиною цього протоколу. З урахуванням висновків комісії та рішення виконавчої дирекції фонду від 18.11.2014 №237/14 уповноважена особа фонду наказом від 18.11.2014 №6 визнала нікчемними правочини (договори) згідно з переліком.

18.01.2016 представник позивача звернувся до ВС із заявою про перегляд ухвали ВАС від 23.04.2015 з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 КАС. У заяві просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції й ухвалити нове рішення — про задоволення позовних вимог.

На обгрунтування заяви додано копії судових рішень ВАС від 22.10, 3.11, 10.11, 17.12, 18.12, 24.12.2015, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції стст.204, 205, 228 ЦК, стст.27, 38, 48 закону №4452-VІ, п.2.9 розд.IV «Касові операції банків (філій відділень) з клієнтами» Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління НБУ від 1.06.2011 №174, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У постанові від 22.10.2015 ВАС указав на те, що з урахуванням необхідності поновлення порушеного права позивача як вкладника, котрий має право на відшкодування за рахунок фонду, суд касаційної інстанції зазначив: апеляційний суд, установивши порушення його прав і протиправність дій відповідача, мав вийти за межі позовних вимог та частково їх задовольнити, обравши такий спосіб захисту порушеного права, який би гарантував поновлення порушеного права позивача. При цьому зауважив: позовні вимоги про зобов’язання фонду відшкодувати Особі 3 кошти в розмірі 187000 грн. за вкладом, які було внесено за договором від 7.07.2014 №****, укладеним між Особою 3 та ПАТ «КБ «УФС», є передчасними з огляду на те, що законодавством передбачено процедуру повернення таких коштів, а позивача навіть не включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок фонду.

У постановах від 3.11 та 17.12.2015 ВАС дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи щодо невключення позивачів до переліку вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок фонду, та зобов’язання включити позивачів до вказаного переліку. Також указав на наявні підстави зобов’язати уповноважену особу фонду на ліквідацію банку Особу 10 подати до фонду додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, котрий має право на відшкодування за рахунок фонду, та погодився з позовними вимогами про зобов’язання фонду включити позивача до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок фонду, оскільки зобов’язання уповноваженої особи включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок фонду, є безумовною підставою для включення позивача до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок фонду, за відсутності при цьому у фонду альтернативної поведінки.

У постановах від 10.11, 18.12, 24.12.2015 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що за відсутності підстав нікчемності правочину уповноважена особа фонду Особа 10 зобов’язаний надати фонду інформацію про вкладників-позивачів, яким необхідно виплатити відшкодування за рахунок фонду. Стосовно позовної вимоги про зобов’язання фонду відшкодувати грошову суму за вкладом суд касаційної інстанції дійшов висновку, що така вимога є передчасною, оскільки чинним законодавством визначена відповідна процедура виплати таких коштів. Також зазначив, що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, та з урахуванням процедури, визначеної законодавством, яка повинна бути здійснена з метою реального повернення коштів за вкладом, слід зобов’язати уповноважену особу фонду на ліквідацію банку подати до фонду інформацію щодо Особи 2 як вкладника, який має право на відшкодування за рахунок фонду.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС виходить із такого.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати в господарських справах ВС на спільному засіданні вже вирішувала питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в спорі цієї ж категорії та в постанові від 16.02.2016 (справа №21-4846а15) вказала, що, виходячи із системного аналізу ч.3 ст.2 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.92 №2343-ХІІ, ст.1 закону «Про банки та банківську діяльність» від 7.12.2000 №2121-ІІІ, п.6 ст.2 закону №4452-VI та враховуючи положення ст.12 Господарського процесуального кодексу, можна дійти висновку: на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

При цьому абз.2 ч.2 ст.215 ЦК передбачено, що у випадках, установлених ЦК, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що банк — у процедурі ліквідації у зв’язку з визнанням його неплатоспроможним.

За таких обставин, на думку колегії суддів, спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Відповідно до вимог ст.243 КАС за наявності підстав, передбачених пп.1, 2, 4 ч.1 ст.237 цього кодексу, суд має право в разі неправильного застосування судами норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судові рішення й закрити провадження у справі.

З урахуванням викладеного порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі рішень та закриття провадження у справі.

Керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС

Заяву представника Особи 9 — Особи 11 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 19.01.2015, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2015 та ухвалу ВАС від 23.04.2015 скасувати, провадження в адміністративній справі закрити.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.3 ч.1 ст.237 КАС.

© Закон і Бізнес