Суддя не позбавлений права на звернення з окремим позовом до ДСАУ та установи, де він працював, про стягнення вихідної допомоги. На це звернув увагу Верховний Суд України в постанові №п/800/41/16.
Іменем України
Постанова
25 травня 2016 року м.Київ №п/800/41/16
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — ПРОКОПЕНКА О.Б.,
суддів: ВОЛКОВА О.Ф., ГРИЦІВА М.І., КОРОТКИХ О.А., КРИВЕНДИ О.В., МАРИНЧЕНКА В.Л., ПАНТАЛІЄНКА П.В., САМСІНА І.Л., ТЕРЛЕЦЬКОГО О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Особи 10 до Верховної Ради, третя особа — Державна казначейська служба, про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2016 року Особа 10 звернувся до Вищого адміністративного суду як суду першої інстанції з позовом до ВР, в якому просив:
визнати неправомірною бездіяльність ВР щодо зволікання у прийнятті постанови про звільнення його з посади судді у відставку в строк, установлений ст.31 закону «Про державну службу» від 16.12.93 №3723-XII, що спричинило завдання йому майнової шкоди у розмірі 241164 грн.;
стягнути з ВР на його користь 241164 грн. упущеної вигоди на відшкодування майнової шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю ВР щодо несвоєчасного прийняття постанови щодо його звільнення.
На обгрунтування позовних вимог Особи 10 зазначив, що порушення відповідачем його права щодо несвоєчасного розгляду заяви про звільнення з посади судді та отримання вихідної допомоги полягає в тому, що, будучи обраним суддею Апеляційного суду Житомирської області безстроково, 22.11.2013 подав до Вищої ради юстиції заяву про відставку, яку 10.12.2013 було задоволено та внесено подання до ВР про звільнення його з посади судді Апеляційного суду Житомирської області. Це подання надійшло на розгляд ВР у грудні 2013 року. Однак лише 25.12.2014 (більш ніж через рік) ВР прийняла постанову №59-VIII «Про звільнення суддів», якою звільнила його з посади судді. У зв’язку з несвоєчасним розглядом питання про прийняття відставки позивач уважає, що його права порушено.
Одночасно Особа 10 просив поновити строк звернення з цим позовом до суду у зв’язку з безпорадним станом, викликаним тяжкою хворобою.
ВАС ухвалою від 16.02.2016 поновив строк звернення до суду із зазначеним позовом.
Постановою від 16.02.2016 ВАС позов задовольнив частково: визнав протиправною бездіяльність ВР щодо несвоєчасного розгляду подання ВРЮ про звільнення Особи 10 з посади судді Апеляційного суду Житомирської області у зв’язку з поданням заяви про відставку. В іншій частині позовних вимог відмовив. При цьому суд виходив із того, що ВР при розгляді подання ВРЮ про звільнення Особи 10 з посади судді діяла з порушенням вимог, передбачених Конституцією та законами, якими визначено порядок звільнення судді у відставку, чим допустила протиправну бездіяльність, що призвело до порушення прав, свобод та інтересів позивача.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями суду, до Верховного Суду звернулись із заявами Особа 10 про перегляд постанови ВАС від 16.02.2016 та ВР — про перегляд ухвали та постанови ВАС від 16.02.2016 з підстави, передбаченої п.4 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства.
Особа 10 у своїй заяві просить скасувати постанову ВАС від 16.02.2016 в частині відмови у стягненні з ВР на його користь 241164 грн. упущеної вигоди на відшкодування майнової шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю ВР щодо несвоєчасного прийняття постанови про звільнення.
ВР у своїй заяві просить скасувати ухвалу та постанову ВАС від 16.02.2016, а справу направити на новий розгляд до ВАС.
Перевіривши наведені у заявах доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС уважає, що заяви Особи 10 та ВР не підлягають задоволенню з огляду на наведене нижче.
ВАС установив таке.
Постановою ВС від 2.03.2000 №1499-III Особу 10 обрано на посаду судді безстроково. Із січня 2003 року він працював на посаді судді Апеляційного суду Житомирської області.
22.11.2013 Особа 10 подав до ВРЮ заяву про звільнення з посади у зв’язку з поданням заяви про відставку.
10.12.2013 ВРЮ прийняла рішення №1369/0/13-13 про внесення подання до ВР щодо звільнення Особи 10 з посади судді Апеляційного суду Житомирської області.
25.12.2014 ВР прийняла постанову №59-VIII, якою відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції — у зв’язку з поданням заяви про відставку — звільнено з посади судді Апеляційного суду Житомирської області Особу 10. ВАС розглянув клопотання Особи 10 про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Як убачається з ухвали від 16.02.2016, суд, дослідивши обставини пропуску Особою 10 строку звернення до адміністративного суду, дійшов висновку про задоволення його клопотання та поновлення строку звернення до суду із цим позовом.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС погоджується з висновками суду щодо поважності причин пропуску Особою 10 строку.
Відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.
Положення Конституції стосовно незалежності суддів, яка є невід’ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов’язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади. В Основному Законі незалежність як складова конституційного статусу особи та її професійної діяльності визначена лише стосовно суддів і забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посади та звільнення з посад (п.27 ч.1 ст.85, чч.4, 5 ст.126, чч.3, 4 ст.127, ст.128, п.1 ч.1 ст.131); забороною впливу на них у будь-який спосіб (ч.2 ст.126); захистом професійних інтересів суддів (ч.6 ст.127); підкоренням суддів при здійсненні правосуддя лише закону (ч.1 ст.129); особливим порядком притягнення їх до дисциплінарної відповідальності (п.3 ч.1 ст.131); державним фінансуванням та належними умовами для функціонування судів і діяльності суддів шляхом визначення у державному бюджеті окремо видатків на утримання судів (ч.1 ст.130); притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суду і судді (ч.5 ст.129); організацією державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей (ч.7 ст.126); здійсненням суддівського самоврядування (ч.2 ст.130); забороною для професійних суддів належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої (ч.2 ст.127) (п.2.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду від 3.06.2013 №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці).
Далі в рішенні №3-рп/2013 з урахуванням правових позицій, висловлених у рішеннях від 20.03.2002 у справі №5-рп/2002, 1.12.2004 у справі №19-рп/2004, 11.10.2005 у справі №8-рп/2005, 22.05.2008 у справі №10-рп/2008, Конституційний Суд наголосив, що визначені Конституцією та законами гарантії незалежності суддів є невід’ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсію або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, крім іншого, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Таким чином, у рішенні №3-рп/2013 ідеться про те, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому — у зв’язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Згідно зі ст.100 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VI суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених ч.5 ст.126 Конституції, за поданням ВРЮ.
Статтею 109 закону №2453-VI передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше як 20 років, що визначається ст.131 цього закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до ВРЮ, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.
Статтею 111 закону №2453-VI передбачено, що порядок розгляду питання та прийняття ВР рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, встановлюється цим законом та Регламентом ВР, затвердженим законом від 10.02.2010 №1861-VI. Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні ВР без висновку комітетів ВР та будь-яких перевірок. Розгляд питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, на пленарному засіданні ВР починається з доповіді голови ВРЮ або члена ВРЮ, який діє за його дорученням. Рішення про звільнення з посади судді приймається більшістю від конституційного складу ВР і оформляється постановою ВР. У разі неодержання кількості голосів народних депутатів, передбачених ч.4 цієї статті, щодо звільнення з посади судді, обраного безстроково, проводиться повторне голосування. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою ВР.
Відповідно до п.4 ч.4 ст.20 Регламенту до порядку денного сесії ВР включаються позачергово без голосування питання про складання присяги, питання про призначення, обрання на посади, звільнення з посад.
Положеннями ст.216 Регламенту встановлено, що ВР звільняє з посад суддів, обраних безстроково, відповідно до ч.5 ст.126 Конституції.
Згідно з п.2 ч.2 ст.88 Конституції підготовку питань про звільнення з посад суддів Конституційного Суду та суддів, обраних ВР безстроково, до розгляду на пленарних засіданнях ВР організовує Голова ВР, а в разі його відсутності — Перший заступник чи заступник Голови ВР.
Порядок роботи ВР визначений стст.82, 83, 84 Конституції. Відповідно до ст.83 Конституції порядок роботи ВР встановлюється Конституцією та Регламентом ВР.
Відповідно до ст.82 Конституції ВР працює сесійно. Під час сесій проводяться пленарні засідання ВР, засідання її комітетів та комісій. ВР на сесійний період визначає коло питань, які підлягають розгляду й вирішенню, складає порядок денний чергової сесії, визначає дні й тижні пленарних засідань, роботи комітетів та комісій, народних депутатів у виборчих округах, установлює кількість і тривалість щоденних пленарних засідань парламенту тощо. Чергові сесії ВР починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року, а завершуються, відповідно, не пізніш як за 45 та 10 днів до початку наступної сесії. ВР може прийняти постанову про зміну строків завершення сесії.
Як установив суд, 10.12.2013 ВРЮ прийняла рішення про внесення подання до ВР щодо звільнення Особи 10
з посади судді Апеляційного суду Житомирської області. Зазначене подання надійшло та було зареєстроване в апараті ВР у грудні 2013 року.
Проект постанови про звільнення суддів №3627-6 одержано ВР 13.01.2014, вручено для розгляду 14.01.2014, проте 3.02.2014 цей проект було відкликано.
У подальшому — 3.02.2014 ВР унесено новий проект постанови про звільнення суддів №4069, який 4.02.2014 було вручено для розгляду, а 4.03.2014 відкликано.
І лише 24.12.2014 Голова ВР уніс проект постанови ВР «Про звільнення суддів» №1624, у тому числі й судді Особи 10, а 25.12.2014 ВР постановою №59-VIII звільнила Особу 10 з посади судді у зв’язку з поданням заяви про відставку.
Cтаттею 2 КАС установлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 2 ст.19 Конституції встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
На підставі аналізу зазначених норм права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку, що при розгляді подання ВРЮ про звільнення Особи 10 з посади судді у зв’язку з поданням заяви про відставку ВРУ діяла з порушенням вимог, передбачених Конституцією та законами, якими визначено порядок звільнення судді у відставку. Не розглянувши подання ВРЮ протягом розумного строку, ВР допустила протиправну бездіяльність.
Що стосується заяви Особи 10, то колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС погоджується з висновками ВАС про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з ВР 241164 грн. упущеної вигоди на відшкодування майнової шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю ВР щодо несвоєчасного прийняття постанови про звільнення.
Як установив суд, предметом спору була вимога про зобов’язання відповідача фактично сплатити на користь позивача 241164 грн. вихідної допомоги, а не упущеної вигоди на відшкодування майнової шкоди, тоді як зазначені вимоги за рахунок ВР задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.148 закону №2453-VI Державна судова адміністрація є органом у системі судової влади, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Згідно з п.14 ч.4 положення про ДСАУ, затвердженого рішенням РСУ від 22.10.2010 №12, ДСАУ здійснює функції головного розпорядника коштів державного бюджету щодо фінансового забезпечення діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів, Національної школи суддів та органів суддівського самоврядування.
Відповідно до ч.1 ст.52 КАС суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
Як убачається з матеріалів справи, Особа 10 стосовно виконання вимог суду щодо залучення до участі у справі ДСАУ та Апеляційного суду Житомирської області категорично заперечив.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС уважає, що суд правильно дійшов висновку про те, що Особа 10 не позбавлений права на звернення до суду з окремим позовом до ДСАУ та Апеляційного суду Житомирської області про стягнення на його користь 241164 грн.
Наведені у заяві Особи 10 доводи не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова ВАС від 16.02.2016 є незаконною.
Отже, висновок ВАС грунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, тому в задоволенні заяв Особи 10 та ВР слід відмовити.
Керуючись стст.241, 242, 244 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
У задоволенні заяв ВР та Особі 10 відмовити.
Постанова є остаточною й не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п.3 ч.1 ст.237 КАС.
© Закон і Бізнес