Якщо суд скасував рішення про недійсність іпотеки, - наслідки пояснив ВСУ

Постанова

головуючого — Сімоненко В.М.,

суддів: ГУМЕНЮКА В.І., ОХРІМЧУК Л.І., ЛЯЩЕНКО Н.П., ЯРЕМИ А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» до Особи 6, треті особи: Особа 7, Особа 8,про звернення стягнення на предмет іпотеки, за заявою Особи 6 про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3.09.2015,

У серпні 2012 року ПАТ «Платинум Банк» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на невиконання Особою 7 зобов’язань за кредитним договором, унаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 7641487 грн. 14 коп. На забезпечення цих зобов’язань з Особою 9 було укладено договір іпотеки, предметом котрого є квартира за Адресою 1, власником якої на теперішній час є Особа 6.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 15.05.2015 в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 5.08.2015 зазначене рішення районного суду скасовано й позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості Особи 7 перед ПАТ за кредитним договором від 4.06.2007 №43.840.07.03 у розмірі 7641487 грн. 14 коп., що складається з 2684047 грн. 64 коп. заборгованості за кредитом, 1248340 грн. 43 коп. заборгованості за відсотками та 3573556 грн. 17 коп. пені, звернуто стягнення на предмет іпотеки — квартиру за Адресою 1, що на праві власності належить Особі 6. Установлено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів. Початкову ціну квартири для її реалізації визначено на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності (незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Ухвалою ВСС від 3.09.2015 відмовлено Особі 10 в інтересах Особи 6 у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 5.08.2015.

У поданій заяві Особа 6 порушує питання про скасування ухвали ВСС від 3.09.2015 і передання справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме — положень стст.23, 38, 39 закону «Про іпотеку».

На підтвердження своїх доводів Особа 6 надала ухвали ВСС від 15.04, 29.04, 2.09 та 16.09.2015.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах ВС дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями п.1 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу, підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом ст.360⁴ ЦПК, суд задовольняє заяву про перегляд справи ВС і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 цього кодексу, якщо встановить, що воно є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 4.06.2007 між закритим акціонерним товариством «Агробанк», правонаступником якого є ПАТ «Хоум Кредит Банк», яке в подальшому відступило право вимоги ПАТ «Платинум Банк», та Особою 7 було укладено кредитний договір, за умовами якого останньому були надані кошти у вигляді непоновлювальної кредитної лінії окремими траншами з лімітом кредитування $408613 на строк до 3.06.2014 зі сплатою 15,5% річних.

На забезпечення цього договору того ж дня між банком та Особою 9 було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира за Адресою 1.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 8.11.2013 визнано розірваним договір іпотеки від 4.06.2007 та виключено запис про іпотеку спірної квартири з Державного реєстру іпотек.

У період чинності вказаного рішення суду Особа 9 відчужила належну їй квартиру за Адресою 1 Особі 6, яка у свою чергу передала квартиру в іпотекуОсобі 8.

Унаслідок невиконання Особою 7 грошових зобов’язань щодо своєчасного й повного погашення кредиту виникла заборгованість у розмірі 7641487 грн. 14 коп., у рахунок погашення якої банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, застосувавши положення ст.23 закону «Про іпотеку», вважав, що у зв’язку з переходом права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до Особи 6 відповідачка набула статусу іпотекодавця, тому має всі його права й несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки; іпотекодержатель має право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів за ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності (незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Проте в наданих для порівняння ухвалах ВСС від 15.04, 29.04.2015 зазначено, що нерухоме майно, придбане за відсутності записів про обтяження, не є предметом іпотеки, тому відсутні й підстави для застосування до спірних правовідносин ст.23 закону «Про іпотеку», оскільки під час переходу права власності на спірну квартиру до нового власника ця квартира не була предметом іпотеки.

В ухвалах ВСС від 2.09, 16.09.2015 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, виходив з необхідності застосування вимог стст.38, 39 закону «Про іпотеку» та встановлення ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме — стст.23, 38, 39 закону «Про іпотеку».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить з такого.

Відповідно до ст.1 закону «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні й користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим актом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов’язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов’язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов’язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов’язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов’язання (взаємні права та обов’язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов’язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов’язанням).

Виконання забезпечувального зобов’язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права отримати задоволення своїх вимог за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов’язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Частиною 5 ст.3 закону «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Як убачається з кредитного договору, строк його дії — до 25.12.2012. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч.4 ст.631 Цивільного кодексу).

Статтею 23 закону «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Установивши у справі, яка переглядається, факт переходу до Особи 6 права власності на спірну квартиру під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на цю квартиру, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, дійшов обгрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин ст.23 закону «Про іпотеку» та поширення її дії на відповідача з огляду на таке.

Згідно із ч.1 ст.4 закону «Про іпотеку» (в редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки) обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Законом «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначені правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим законом, та їх обтяжень.

За нормами ч.3 ст.3 цього закону, права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться й у ч.2 ст.3 закону «Про іпотеку», відповідно до якої взаємні права й обов’язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Крім того, порядок державної реєстрації іпотек під час виникнення спірних правовідносин регулювався Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 31.03.2004 №410 (втратив чинність 1.01.2013) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою КМ від 17.10.2013 №868.

Відповідно до чч.1, 2 ст.26 закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до держреєстру речових прав на нерухоме майно вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі акта суду рішення про державну реєстрацію прав до держреєстру речових прав на нерухоме майно вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Пунктом 75 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМ від 17.10.2013 №868, передбачено, що рішення суду стосовно обтяження прав на нерухоме майно, яке набрало законної сили, є документом, який підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з держреєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в держреєстрі іпотек, який виключено на підставі незаконного рішення суду, оскільки відпала підстава виключення запису.

Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в держреєстр іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням ст.204 ЦК, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція полягає в тому, що правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов’язки, доки презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, якщо презумпція правомірності договору не спростована (а у випадку, що переглядається, — у зв’язку зі скасуванням судового рішення), всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов’язки підлягають виконанню.

Отже, ухвалення судом рішення про недійсність (розірвання) договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов’язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в держреєстрі іпотек.

За таких обставин з огляду на тлумачення сутності іпотеки та змісту правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин можна зробити висновок про те, що ефективним відновленням прав кредитора у зв’язку зі скасуванням незаконного судового рішення є застосування передбаченої угодою сторін процедури звернення стягнення на іпотечне майно як однієї з умов надання (отримання) кредиту.

Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли правильного висновку про збереження обтяження майна іпотекою внаслідок скасування рішення суду про виключення з держреєстру іпотек запису про обтяження цього майна іпотекою та про поширення на Особу 6 відповідно до ст.23 закону «Про іпотеку» статусу іпотекодавця за іпотечним договором, оскільки до неї перейшло право власності на квартиру, яка є предметом іпотеки.

Керуючись п.1 ст.355, п.2 ч.1 ст.360³, ч.1 ст.360³ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

У задоволенні заяви Особи 6 відмовити.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

© Закон і Бізнес