Процедура допиту в адмінпроцесі

Свідчити в адмінпроцесі може будь-яка особа, котрій відомі обставини, що з’ясовуються судом. Виняток становлять хіба що недієздатні особи, а також ті, хто через свої психічні чи фізичні вади не може адекватно сприймати значимі для справи обставини. Обмеження існують і щодо представників певних професій: священнослужителів, у тому числі колишніх, суддів, народних засідателів та присяжних, котрі не можуть розголошувати таємну інформацію, отриману, наприклад, на сповіді чи при обговоренні в нарадчій кімнаті питань, які виникли під час ухвалення рішення, тощо (ст.65 КАС). Адвокати та нотаріуси не мають права свідчити щодо відомостей, які становлять адвокатську та нотаріальну таємницю (п.2 ч.1 ст.23 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст.8 закону «Про нотаріат»).

При цьому законодавство не містить обмежень, пов’язаних з віком свідка, його родинними і близькими стосунками з учасниками справи. Хоча допит окремих категорій осіб все ж має свої особливості.

Якщо свідок не може сказати, звідки і як отримав дані про певну обставину, його показання не вважатимуться доказом. Якщо ж джерелом інформації є повідомлення іншої особи, то така особа також допитується (ст.77 КАС).

Може бути так, що особа — першоджерело інформації — має імунітет свідка або є померлою, тоді показання свідка не позбавляються статусу доказу, однак ступінь довіри до них може бути меншим (чч.2, 3 ст.65 КАС).

Важливим є те, що свідок не може давати показання з власної ініціативи: його залучають за клопотанням сторін або за ініціативою суду. Кожен свідок допитується окремо, і поки з одним із них спілкуються, інші свідки чекають поза залою судового засідання. Крім того, судовий розпорядник вживає заходів, щоб свідки, яких допитали, не розмовляли з тими, хто ще не давав показань. Однак, якщо в показаннях свідків виявляться розбіжності, їх можуть допитати одночасно.

Перед початком допиту встановлюють особу свідка, його вік, рід занять, місце проживання, стосунок до справи та взаємини з учасниками процесу. Особі роз’яснюють її права та обов’язки й попереджають про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання й відмову свідчити. Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, він складає та підписує присягу.

Свідка просять розповісти все, що йому відомо у справі, після чого ставлять питання: спочатку це робить особа, за клопотанням якої викликали свідка, потім — інші учасники процесу. В будь-який момент допиту поставити питання свідку може суддя.

Крім того, за потреби свідка можуть допитати повторно — в тому самому або наступному судовому засіданні (ст.141 КАС).

Основний обов’язок свідка — вчасно прибути до суду за його викликом та дати правдиві показання. Якщо у призначений час свідок не може з’явитися в суді, він зобов’язаний про це повідомити, і в разі необхідності суд перенесе засідання або допитає свідка за місцем його перебування.

Під час допиту свідок може давати показання рідною мовою або будь-якою іншою, якою володіє (ст.65 КАС). Якщо його свідчення пов’язані з обчисленнями або іншою складною для запам’ятовування інформацією, він може користуватися записами, які після допиту показуються суду та учасникам процесу й можуть бути долучені до справи (ст.141 КАС).

Крім того, свідок має право на оплату витрат на дорогу, якщо йому довелося приїжджати чи переїжджати до іншого населеного пункту.

Як вже згадувалося, перед допитом особу попереджають про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та відмову свідчити. Покаранням за неправдиві свідчення можуть бути виправні роботи на строк до 2-х років, до 6 місяців арешту або до 2-х років обмеження волі (ч.1 ст.384 КК). Відмова ж свідчити (без поважних причин) карається штрафом у розмірі від 50 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до 6 місяців.

Якщо особа відмовилася свідчити щодо себе, членів своєї сім’ї чи близьких родичів, вона не підлягає кримінальній відповідальності (ст.385 КК). Це стосується давання показань щодо чоловіка, дружини, батька, матері, вітчима, мачухи, сина, дочки, пасинка, падчерки, брата, сестри, діда, баби, внука, внучки, усиновлювача чи усиновленого, опікуна чи піклувальника, особи, над якою встановлено опіку чи піклування, членів сім’ї або близьких родичів цих осіб (ч.3 ст.65 КАС). Якщо особа погодилася давати такі показання, вона несе повну відповідальність за їх зміст, і в разі неправдивості свідчень до неї застосовується таке ж покарання, що й до всіх інших.

Як правило, витрати, пов’язані із залученням свідка, несе особа, за чиїм клопотанням його викликано. Іноді витрати компенсуються за рахунок державного бюджету: якщо особа — ініціатор допиту звільнена від їх сплати або свідка викликав сам суд. Можливе й часткове покриття витрат з бюджету. Тоді держава сплачує різницю, якщо ініціатор має ухвалу про зменшення для нього судових витрат (стст.88, 92 КАС).

Отже, як бачимо, свідок — це дуже важливий учасник адміністративного процесу, оскільки його свідчення є засобом доказування в адміністративній справі. При цьому слід зазначити, що суд використовує показання свідків в адміністративному судочинстві не так часто, як у цивільному, оскільки значна частина адміністративних справ все ж таки пов’язана з оскарженням рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень. Серед найпоширеніших категорій адміністративних справ, у яких викликаються свідки для надання показань, є: справи про спори щодо відносин публічної служби, зокрема справи стосовно звільнення з публічної служби та поновлення на ній; справи про спори ФОП чи ЮО з органами Державної фіскальної служби щодо оскарження податкових повідомлень-рішень.

© Закон і Бізнес