Оприлюднено рішення КСУ щодо довічного утримання судді

Мова йде про конституційні подання Верховного Суду щодо конституційності положень ч.3, абзц. 1,2,4,6 ч.5 статті 141 Закону „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року №2453–VI та положень п. 5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення“ Закону „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року №213–VIII, повідомляє КСУ.

Верховний Суд попросив визнати неконституційними вищевказані норми Закону про судоустрій в редакції Закону про справедливий суд від 12 лютого 2015 року №192–VIII зі змінами, внесеними Законом „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213–VIII, Законом „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України“ від 24 грудня 2015 року №911–VIII, а також положення пункту 5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення“ Закону №213.

У своєму рішенні Конституційний Суд України відзначив, що положення Закону про судоустрій щодо належного матеріального та соціального забезпечення суддів повинні відображати положення Конституції України та міжнародних актів щодо незалежності суддів, бути спрямованими на забезпечення здійснення справедливого правосуддя та стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів.

"Матеріальне забезпечення суддів після виходу їх у відставку як складова їхнього правового статусу є не особистим привілеєм, а засобом конституційного забезпечення незалежності суддів, які здійснюють правосуддя, і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду за справедливим, неупередженим та незалежним правосуддям" - йдеться у рішенні Суду.

Відзначається, що рішення було прийнято з урахування розгляду КСУ питання про зменшення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, виключення положення про можливість здійснення його перерахунку, про недопустимість визначення в законі максимального розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, а також щодо припинення виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці на період їх роботи на певних посадах, зокрема у рішеннях від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013.

Таким чином КСУ вирішив визнати неконституційними положення:

– ч.3 статті 141 Закону „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року №2453–VI у редакції Закону „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року №213–VIII;

– абзц. 1,2,3,4 та першого, другого речень абзацу шостого ч.5 статті 141 Закону „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року №2453–VI у редакціях Закону „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року №213–VIII, Закону „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України“ від 24 грудня 2015 року №911–VIII;

– п. 5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення“ Закону „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року №213–VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону „Про судоустрій і статус суддів“.

Відповідні положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ цього рішення.

Окрім того, Конституційний Суд вказав наступний порядок виконання свого рішення:

– ч.3 статті 141 Закону „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року №2453–VI у редакції Закону „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року №213–VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення КСУ цього рішення.

Натомість застосуванню підлягає ч.3 статті 141 Закону „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року №2453–VI до внесення змін Законом „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року №213–VIII, тобто у редакції Закону „Про забезпечення права на справедливий суд“ від 12 лютого 2015 року №192–VIII, а саме: „Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання“;

– абзац.1,2,3,4 та перше, друге речення абзацу шостого ч.5 статті 141 Закону „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року №2453–VI у редакціях Закону „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року №213–VIII, Закону „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України“ від 24 грудня 2015 року №911–VIII, що суперечать Конституції України, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Підлягає застосуванню перше речення ч.5 статті 141 Закону „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року №2453–VI у редакції Закону „Про забезпечення права на справедливий суд“ від 12 лютого 2015 року № 192–VIII, а саме: „Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного суддею після виходу у відставку“;

– не підлягає застосуванню положення п.5 5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення“ Закону „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року №213–VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону „Про судоустрій і статус суддів“.

Рішення КСУ має преюдиціальне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними.

Зауважимо, рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. 

КСУ також вирішив припинити конституційне провадження у справі за конституційним поданням Верховного Суду України від 22 січня 2016 року щодо конституційності третього речення абзацу шостого частини п’ятої статті 141 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453–VI з наступними змінами на підставі пункту 2 статті 45 Закону України „Про Конституційний Суд України“ – невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим цим законом.

© Закон і Бізнес