ВСУ зробив висновок щодо відшкодування шкоди підприємству

Постанова

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,

розглянувши на засіданні справу за позовом заступника прокурора Печерського району м. Києва в інтересах держави до Особи 6, третя особа — товариство з обмеженою відповідальністю «Технолайн Системс», про відшкодування шкоди за заявою Особи 6 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.05.2015,

У квітні 2012 року заступник прокурора Печерського району м.Києва в інтересах держави в особі Державного підприємства Національного спортивного комплексу «Олімпійський» звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що внаслідок неправомірних дій у період виконання відповідачем трудових обов’язків на посаді генерального директора ДП НСК «Олімпійський» указаній юридичній особі завдано майнову шкоду у розмірі 249 тис. 123 грн. Особу 6 було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі акта про амністію.

Оскільки закриття кримінальної справи на підставі амністії не звільняє винну особу від обов’язку відшкодувати шкоду, завдану злочином, заступник прокурора Печерського району м.Києва просив стягнути з відповідача на користь ДП НСК «Олімпійський» на відшкодування майнової шкоди 249 тис. 123 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Печерського районного суду м.Києва від 9.10.2014 в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 23.12.2014, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 13.05.2015, зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: стягнуто з Особи 6 на користь ДП НСК «Олімпійський» на відшкодування шкоди 249 тис. 123 грн.; вирішено питання про стягнення судового збору.

У заяві Особи 6 про перегляд судового рішення порушується питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та передачу справи на новий розгляд до цього ж суду з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу, — неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви Особа 6 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від:

— 21.03.2012 у справі за позовом комунального підприємства «Миколаївська обласна друкарня» до фізичної особи про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству при виконанні трудових обов’язків (№6-5833св12);

— 17.04.2013 у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до фізичної особи про відшкодування матеріальної шкоди (№6-495св13);

— 22.08.2012 у справі а позовом публічного акціонерного товариства «Укргазбуд» до фізичної особи про відшкодування шкоди (№6-27410св12);

— 27.02.2013 у справі за позовом Козятинського міжрайонного прокурора в інтересах відділу Держкомзему в Козятинському районі Вінницької області до фізичної особи про відшкодування збитків (№6-47121св12);

— 2.04.2014 у справі за позовом публічного акціонерного товариства «ДТЕК Дніпрообленерго» до фізичної особи про стягнення регресу та прямої дійсної шкоди, завданої порушенням трудових обов’язків (№6-54716св13).

Крім того, Особа 6 додав до заяви, крім інших, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 19.03.2014 у справі за позовом головного управління Міністерства доходів і зборів в Одеській області до фізичної особи про відшкодування матеріальної шкоди (№6-347св14) без посилання на неї в своїй заяві.

Так, за результатами розгляду касаційних скарг у справах №№6-495св13, 6-27410св12, 6-347св14, 6-54716св13 суд касаційної інстанції в першому випадку скасував судове рішення і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, в інших — залишив без змін судові рішення судів інших інстанцій про відмову в задоволенні позову. При цьому суд застосував до спірних правовідносин ч.3 ст.233 Кодексу законів про працю і виходив з того, що днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Крім цього, суд касаційної інстанції зазначив: в ухвалі №6-347св14, що спірні правовідносини регулюються КЗпП, ст.233 якого встановлено строк звернення до суду, який застосовується без заяви сторони у спорі; в ухвалі №6-54716св13, що посилання скаржника на те, що згідно зі ст.257 Цивільного кодексу строк позовної давності встановлюється тривалістю у 3 роки, безпідставні, оскільки спірні правовідносини регулюються КЗпП, ст.233 якого встановлено строк звернення до суду, а не позовну давність.

Постановляючи ухвалу №6-47121св12 і залишаючи в силі рішення суду першої інстанції з виключенням з його мотивувальної частини посилання на ст.264 ЦК, як на правову підставу вирішення спору, суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідно до частин третьої, четвертої ст.233 КЗпП для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Установлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищого органу або прокурора. Оскільки спір між сторонами виник із трудових правовідносин, то суд помилково застосував до них положення ст.264 ЦК. Одночасне застосування судом до спірних правовідносин ст.264 ЦК та ст.233 КЗпП є неправильним.

Постановляючи ухвалу №6-5833св12, суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій і передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив про допущені судами порушення вимог процесуального закону щодо встановлення судом фактичних обставин даної справи.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення апеляційного суду про задоволення позову, виходив з того, що передбачений ч.3 ст.233 КЗпП строк не пропущено, оскільки постановою прокурора Печерського району м.Києва від 21.04.2011 порушено кримінальну справу за обвинуваченням колишнього генерального директора ДП НСК «Олімпійський» Особи 6, отже  днем виявлення заподіяної відповідачем шкоди є 21.04.2011. Одночасно з указаною нормою ст.233 КЗпП суд касаційної інстанції застосував ч.2 ст.265 ЦК та зазначив, що постановою Печерського районного суду м.Києва від 23.08.2011 Особу 6 звільнено від кримінальної відповідальності, цивільний позов заступника прокурора Печерського району м.Києва в інтересах ДП НСК «Олімпійський» до Особи 6залишено без розгляду, тому час від дня пред’явлення позову до набрання законної сили судовим рішенням, яким позов залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності.

Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судом норм матеріального права (ч.3 ст.233 КЗпП та положень ЦК щодо строку позовної давності), покладені в основу судового рішення, яке переглядається, є неоднаковими з висновками, зробленими в указаних для прикладу й наданих для порівняння судових рішеннях у справах №№6-495св13, 6-27410св12, 6-347св14, 6-54716св13, 6-47121св12.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах ВС уважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди у справі, яка переглядається, встановили, що постановою прокурора Печерського району м.Києва від 21.04.2011 порушено кримінальну справу за обвинуваченням колишнього генерального директора ДП НСК «Олімпійський» Особи 6 за ознаками складів злочинів, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.366 Кримінального кодексу.

Вказаною постановою встановлено, що наказом Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту від 26.04.2007 Особу 6 призначено на посаду генерального директора ДП НСК «Олімпійський».

Відповідно до розд.І контракту з керівником ДП НСК «Олімпійський» від 26.04.2007, укладеного між Міністерством у справах сім’ї, молоді та спорту та Особою 6, останній, як керівник, зобов’язаний безпосередньо і через сформований апарат здійснювати поточне управління (керівництво) підприємством, забезпечувати його прибуткову діяльність, ефективне використання і збереження закріпленого за підприємством державного майна.

18.06.2008 між ДП НСК «Олімпійський» в особі генерального директора Особи 6 і ТОВ «Технолайн Систем» укладено договір про виконання робіт з демонтажу пластикових сидінь на секторах ДП НСК «Олімпійський» вартістю 249 тис. 123 грн. Кошти в указаній сумі 21—24.07.2008 ДП НСК «Олімпійський» перерахувало ТОВ «Технолайн Систем».

Однак фактично роботи за договором від 18.06.2008 виконані не ТОВ «Технолайн Систем», а працівниками ДП НСК «Олімпійський» та членами Федерації футболу.

Постановою старшого слідчого прокуратури Печерського району м.Києва від 21.06.2011 перекваліфіковано дії Особи 6 з ч.5 ст.191, ч.2 ст.366 КК на ч.2 ст.367 КК (службова недбалість, що спричинила тяжкі наслідки).

Постановою Печерського районного суду м.Києва від 23.08.2011 Особу 6 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.367 КК, внаслідок застосування до нього акта амністії у зв’язку з досягненням 60-річного віку; провадження у справі закрито з нереабілітуючих підстав; цивільний позов заступника прокурора Печерського району м.Києва в інтересах ДП НСК «Олімпійський» до Особи 6 залишено без розгляду.

З позовною заявою у цій справі перший заступник прокурора Печерського району м.Києва в інтересах ДП НСК «Олімпійський» звернувся до суду в квітні 2012 року.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить з такого.

Згідно з ч.1 ст.1 ЦК цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).

За змістом ч.1 ст.3 КЗпП трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами регулює законодавство про працю.

Відповідно до ч.1 ст.9 ЦК положення цього кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в 1 рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (ч.3 ст.233 КЗпП).

Отже, строк звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано положеннями КЗпП. Спірні правовідносини у справі, яка переглядається, регулюються положеннями КЗпП, ст.233 якого встановлено строк в 1 рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Як роз’яснено у п.20 постанови Пленуму ВС «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29.12.92 №14, судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений ст.233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Цей строк застосовується і при зверненні із заявою прокурора. Днем виявлення шкоди слід уважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід уважати день підписання відповідного акта або висновку.

Отже, прийняття постанови про порушення кримінальної справи не усуває юридичного значення доведених до відома юридичної особи або органу державного управління актів, висновків та інших документів, здатних підтвердити початок перебігу встановленого ч.3 ст.233 КЗпП строку звернення до суду.

З огляду на викладене слід дійти висновку, що за змістом ч.3 ст.233 КЗпП день прийняття постанови про порушення кримінальної справи відносно особи, яка є відповідачем у цивільній справі про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на працівника трудових обов’язків, не слід уважати днем виявлення шкоди, заподіяної цим працівником, у разі наявності акта або висновку, складених у результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації.

В обвинувальному висновку по кримінальній справі за обвинуваченням Особи 6 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою ст.367 КК, вказано, що вина у вчиненні злочину доведена зібраними у справі доказами, одним з яких є акт ревізії фінансово-господарської діяльності ДП НСК «Олімпійський» від 6.03.2009 №04-30/214. Згідно з поясненнями Особи 6, вказаним актом від 6.03.2009 виявлено шкоду та саме на його підставі порушено кримінальну справу.

Однак суди апеляційної та касаційної інстанцій помилково одночасно керувалися цивільним законодавством про строк позовної давності та трудовим законодавством щодо строку звернення до суду; не перевірили пояснень відповідача щодо виявлення шкоди зазначеним актом від 6.03.2009, не дали жодної оцінки цьому акту та не встановили належним чином день виявлення шкоди; у зв’язку з чим були позбавлені можливості перевірити, чи додержаний установлений ст.233 КЗпП річний строк для звернення в суд з відповідним позовом, і в разі його пропуску відповідно до ст.234 КЗпП не з’ясували, поважні чи неповажні причини такого пропуску.

За таких обставин, відповідно до пп.«а» п.1 ч.2 ст.360⁴ ЦПК судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись стст.355, 360³, 360⁴ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

Заяву Особи 6 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду м.Києва від 23.12.2014 й ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 13.05.2015 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова ВС є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1ст.355 ЦПК. 

© Закон і Бізнес