При виборі способу звернення стягнення на предмет іпотеки визначальними є умови іпотечного договору.
До такого висновку у справі №6-36384 св 15 дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальний справ.
Так, як пояснили у ВССУ, відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
У ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю (ст. 11 ЦПК України).
З урахуванням наведених вище норм Закону України «Про іпотеку», ЦК України, ЦПК України звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України «Про іпотеку», можливе лише у разі, коли такий спосіб передбачений договором про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.
Судом встановлено, що такого договору іпотеки між сторонами укладено не було, а укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, згідно з яким сторони домовились, що у разі невиконання боржником зобов’язань за договором позики вчиняється виконавчий напис, після якого право власності на квартиру переходить до іпотекодержателя.
Таким чином, сторонами договору передбачено лише порядок переходу права власності на спірне майно на підставі виконавчого напису нотаріуса, тому правильними є висновки апеляційного суду про необґрунтованість позову про звернення стягнення на предмет іпотеки із застосуванням процедури, передбаченої ст. 38 Закону України «Про іпотеку», тобто шляхом надання права продажу предмета іпотеки від свого імені. При цьому позивач не позбавлений можливості захисту свого права у визначений договором спосіб, тобто отримання такого права на підставі виконавчого напису нотаріуса.
© Закон і Бізнес
_03_03.png)
