Верховний Суд зробив висновок щодо недійсних правочинів

Постанова

головуючого — Охрімчук Л.І.,

суддів: Барбари В.П., Колесника П.І., Сімоненко В.М., Берднік І.С., Лященко Н.П., Шицького І.Б., Гуменюка В.І., Романюка Я.М., А.Г., Жайворонок Т.Є., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом Особи 13 до Особи 14, акціонерного товариства «Реверта», третя особа —Особа 15, про визнання договору іпотеки недійсним та зобов’язання вчинити дії за заявою АТ «Реверта» про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2014,

У грудні 2013 року Особа 13 звернулась до суду з позовом до Особи 14, АТ «Реверта» про визнання договору іпотеки недійсним та зобов’язання вчинити дії.

Особа 13 зазначала, що 6.05.95 між нею та Особою 14 було укладено шлюб.

За час шлюбу Особа 14 придбав нежитлове приміщення за Адресою 1.

23.08.2007 між Особою 14 та АТ Parex banka, назву якого змінено на АТ «Реверта», було укладено договір іпотеки, за яким Особа 14 передав в іпотеку вказане нежитлове приміщення. Цей договір іпотеки був укладений без згоди Особи 13 з посиланням на шлюбний договір від 28.03.2007, за яким рухоме та нерухоме майно, набуте подружжям за час шлюбу, яке підлягає державній реєстрації, є особистою власністю дружини або чоловіка, на чиє ім’я воно зареєстроване. Разом з тим рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 6.09.2012 зазначений шлюбний договір визнано недійсним.

Посилаючись на вказані обставини, Особа 13 просила визнати згаданий вище договір іпотеки недійсним з підстав, передбачених стст.203, 215 Цивільного кодексу, як такий, що суперечить положенням стст.63, 69 Сімейного кодексу, ст.369 ЦК, ст.6 закону «Про іпотеку», оскільки укладений без її згоди як співвласника — другого з подружжя. Крім того, посилаючись на те, що вироком Шевченківського районного суду м.Києва від 8.02.2013 встановлено, що договір іпотеки був укладений унаслідок введення Особи 14 в оману, позивачка вважає, що наявні підстави для визнання цього договору іпотеки недійсним за нормами ст.230 ЦК. Крім того, уточнивши у процесі розгляду справи позовні вимоги, Особа 13 просила вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку №93755 щодо нежитлового приміщення за Адресою 1 загальною площею 1032,30 м², що становить 13/100 від усього будинку.

Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 17.01.2014, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 22.04.2014, позовні вимоги Особи 13 задоволено: визнано недійсним договір іпотеки від 23.08.2007, укладений між АТ Parex banka та Особою 14;вилучено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку №93755 щодо нежитлового приміщення за ^{Адресою 1}площею 1032,30 м², що становить 13/100 від усього будинку.

Ухвалою ВСС від 16.05.2014 відмовлено АТ «Реверта» у відкритті касаційного провадження у зазначеній справі з підстави, передбаченої п.5 ч.4 ст.328 Цивільного процесуального кодексу.

У заяві про перегляд ухвали ВСС від 16.05.2014 АТ «Реверта» просить скасувати цю ухвалу та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з передбачених пп.1, 4 ч.1 ст.355 ЦПК підстав: неоднакового застосування судами касаційної інстанції ч.5 ст.261 ЦК, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності цієї ухвали суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС від 16.05.2012 (справа №6-36цс12) висновку щодо застосування норм ст.65 СК, ч.2 ст.6 закону «Про іпотеку» та ч.1 ст.215 ЦК у подібних правовідносинах.

На обгрунтування заяви АТ «Реверта» надало копії постанов Вищого господарського суду від 24.11.2009, 25.05.2011 та постанови ВС від 16.05.2012.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві АТ «Реверта» доводи, судові палати у цивільних та господарських справах ВС дійшли висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пп.1, 4 ч.1 ст.355 ЦПК, підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із ч.1 ст.360⁴ ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.

Суди встановили, що 6.05.95 між Особою 13 і Особою 14 було укладено шлюб, зареєстрований відділом актів цивільного стану Ставищенського району Київської області.

За час шлюбу Особа 14 на підставі договору купівлі-продажу від 28.03.2007 придбав нежитлове приміщення за Адресою 1 загальною площею 1032,30 м², що становить 13/100 від усього будинку.

23.08.2007 між Особою 14 та АТ Parex banka, найменування якого змінено на АТ «Реверта», було укладено договір іпотеки, за яким Особа 14 передав в іпотеку вказане нежитлове приміщення. Цей договір іпотеки був укладений без згоди Особи 13 на підставі шлюбного договору, укладеного між нею і Особою 14 28.03.2007, згідно з яким предмет іпотеки вважався особистою власністю Особи 14.

11.06.2012 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано обтяження іпотекою вказаного нежитлового приміщення на підставі оспорюваного договору іпотеки.

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 6.09.2012, яке набрало законної сили, указаний шлюбний договір визнано недійсним.

АТ «Реверта» заявлено вимогу про застосування позовної давності.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог Особи 13, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної й касаційної інстанцій, установивши, що спірне нерухоме майно було придбане за час шлюбу та що оспорюваний договір іпотеки був укладений одним з подружжя без згоди іншого з подружжя, вважав, що зміст договору іпотеки спірного майна суперечить положенням ст.60 СК та ст.6 закону «Про іпотеку», а тому наявні правові підстави для визнання такого договору недійсним.

При цьому суд уважав необгрунтованими та безпідставними посилання АТ «Реверта» на сплив позовної давності для звернення позивача за захистом свого права, оскільки відповідно до ч.5 ст.261 ЦК початок перебігу позовної давності для оспорювання дійсності договору іпотеки між сторонами починається зі спливом строку його виконання, а згідно з п.8.5 цього договору він діє до повного виконання основного зобов’язання за кредитним договором, строк виконання якого — 22.08.2014 на час розгляду справи судом не настав.

Разом з тим у судових рішеннях ВГС, наданих заявницею для порівняння, містяться такі висновки:

у постанові від 24.11.2009 зазначено, що відповідно до ч.1 ст.261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому суд установив, що позивачу було відомо про існування договору іпотеки з моменту його укладення, отже, з позовом позивач звернувся до суду після спливу трирічної позовної давності;

у постанові від 25.05.2011 йдеться про те, що позовна давність, передбачена ч.5 ст.261 ЦК (про початок перебігу позовної давності за зобов’язаннями з визначеним строком виконання зі спливом строку виконання) застосовується до вимог про виконання договору, натомість у цій справі предметом спору є вимога про визнання пунктів кредитних договорів та договорів поруки недійсними.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме — ч.5 ст.261 ЦК.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах ВС виходять з такого.

Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст.261 ЦК, установлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов’язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об’єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (стст.15, 16, 20 ЦК), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Обов’язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Частина 5 ст.261 ЦК визначає початок перебігу позовної давності у зобов’язаннях з визначеним або невизначеним строком виконання.

Так, згідно із цією нормою за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Правило цієї норми є спеціальним, тобто застосовується й тоді, коли заінтересована особа не знала і не могла знати про порушення свого права.

Разом з тим положення ч.5 ст.261 ЦК застосовуються до вимог про зобов’язання сторін (щодо виконання правочину), а не до вимог про недійсність правочину.

У справі, яка переглядається, позивачка звернулася до суду з позовними вимогами про визнання договору іпотеки недійсним.

Згідно із ч.1 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених чч.1—3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст.236 ЦК).

Отже, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у ч.1 ст.261 ЦК, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходили суди касаційної інстанції, ухвалюючи судові рішення, надані заявницею для порівняння.

Отже, у справі, яка переглядається, суди апеляційної й касаційної інстанцій помилково погодилися з виснов-
ком суду першої інстанції про те, що початок перебігу позовної давності для пред’явлення вимог про визнання недійсним спірного договору іпотеки починається зі спливом строку його виконання і, як наслідок, про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до цих вимог.

Таким чином, у справі, яка переглядається Верховним Судом, суди неправильно застосували норми ч.5 ст.261 ЦК, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до ст.360⁴ ЦПК є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у стст.57—60, 131—132, 137, 177, 179, 185, 194, 212—215 ЦПК, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, якими суд керувався при вирішенні позову (дослідження обгрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обгрунтоване рішення в справі неможливо.

Проте у справі, яка переглядається, суди не з’ясували усіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, часу, коли позивачка довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, та наявності правових підстав для застосування позовної давності, про що заявлено стороною у спорі до винесення рішення судом.

Відповідно до ст.353 ЦПК Верховний Суд переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом. Згідно із ч.1 ст.360² ЦПК справи розглядаються Верховним Судом за правилами, встановленими гл.2 і 3 розд.V цього кодексу, а тому ВС не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини щодо початку перебігу позовної давності та наявності правових підстав для її застосування перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з пп.«а» п.1 ч.2 ст.360⁴ ЦПК.

Крім того, АТ «Реверта» порушує питання про перегляд ухвали ВСС від 16.05.2014 з підстави невідповідності зазначеного рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС від 16.05.2012 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм ст.65 СК, ч.2 ст.6 закону «Про іпотеку» та ч.1 ст.215 ЦК.

Однак, у відповідній постанові від 16.05.2012 підставою для визнання недійсним договору іпотеки є відсутність згоди співвласника на укладення цього договору щодо спільного майна, право власності на яке виникло на підставі ст.74 СК, оскільки майно було придбане під час перебування у фактичних шлюбних відносинах.

Разом з тим у судовому рішенні суду касаційної інстанції, яке переглядається, підставою для визнання недійсним договору іпотеки є відсутність згоди одного з подружжя на укладення цього договору щодо спільного майна, право власності на яке виникло на підставі ст.60 СК, оскільки майно було придбане під час шлюбу.

У судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд визнав недійсним договір іпотеки у зв’язку з визнанням недійсним шлюбного контракту (правочину), а в наданій для порівняння постанові — у зв’язку з установленням у судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу.

Отже, правові висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з якими погодився ВСС в ухвалі від 16.05.2014, та викладені у постанові ВС від 16.05.2012, зроблені судами під час розгляду справ з різними фактичними обставинами, тому підстав для перегляду цієї ухвали ВСС з передбаченої п.4 ч.1 ст.355 ЦПК підстави немає.

Керуючись пп.1, 4 ч.1 ст.355, п.1 ч.1, ч.3 ст.360³, ч.1, пп.«а» п.1 ч.2 ст.360⁴ ЦПК, судові палати у цивільних та господарських справах ВС

Заяву АТ «Реверта» задовольнити частково.

Ухвалу ВСС від 16.05.2014, ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 22.04.2014 та рішення Печерського районного суду м.Києва від 17.01.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

© Закон і Бізнес