ВСУ висловився щодо встановленого судом розміру шкоди

Постанова

головуючого — Романюка Я.М.,

суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про відшкодування матеріальної шкоди за заявою ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд рішення Апеляційного суду Херсонської області від 24.06.2015 та ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.09.2015,

У січні 2015 року Особа 6 звернулась до суду з позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та просила стягнути з відповідача на її користь 11741 грн. 8 коп. інфляційних втрат за період з 1.07.2004 до 1.06.2013 внаслідок знецінення коштів, а також 500 грн. понесених нею витрат на надання правової допомоги, посилаючись на те, що в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на її ім’я було відкрито зарплатний рахунок, загальна сума якого становила 13480 грн. Працівниками банку зазначені кошти було викрадено, що підтверджується вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12.03.2012. В червні 2013 року кошти в сумі 13480 грн. їй було повернуто на підставі рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 25.04.2013. Враховуючи те, що кошти за час, який минув з моменту їх викрадення працівниками банку до моменту їх повернення, значно знецінились, позивачка просила стягнути з відповідача понесені інфляційні втрати.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 19.05.2015 у позові відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 24.06.2015 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов Особи 6 задоволено. Стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь Особи 6 11741 грн. 8 коп. інфляційних втрат за період з 1.07.2004 до 1.06.2013 та 500 грн. понесених нею витрат на оплату правової допомоги, а всього стягнуто 12241 грн. 08 коп.

Ухвалою ВСС від 16.09.2015 касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду заяві ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме ст.625 ЦК.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах ВС дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до змісту ст.360⁵ ЦПК Верховний Суд відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Судами встановлено, що згідно з вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12.03.2012 зі змінами, внесеними ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 22.07.2014, у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» було відкрито зарплатний рахунок, на який перераховувалася заробітна плата Особи 6. Загальна сума, яка була зарахована на вищезазначений рахунок, становила 13480 грн. Однак працівниками банку Особою 8 та Особою 9 зазначені кошти було викрадено, за що останніх визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК, та призначено відповідне покарання.

Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 25.04.2013 з банку на користь позивачки стягнуто суму шкоди в розмірі 13480 грн.

Відмовляючи у задоволенні позов-них вимог, суд першої інстанції виходив із того, що неповернення банком позивачці належних їй 13480 грн. в період з 1.07.2004 до 1.06.2013, що призвело до їх знецінення, сталося внаслідок неправомірних дій працівників банку, однак, враховуючи відсутність між сторонами договірних відносин, уважав, що на спірні правовідносини, що виникають у зв’язку із завданням шкоди, дія ч.2 ст.625 ЦК не поширюється, а будь-які зобов’язальні правовідносини, порушення яких мало б своїм наслідком обов’язок банку по відшкодуванню позивачці Особі 6 збитків у вигляді інфляційних втрат, між банком та позивачем відсутні, тому стягненню не підлягають.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що оскільки рішенням суду з банку на користь позивачки стягнуто суму шкоди в розмірі 13480 грн., таке зобов’язання зводиться до сплати грошей, відтак, є грошовим зобов’язанням. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Проте у наданій для порівняння ухвалі ВСС від 20.11.2013, постановленій у цій же справі, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив із того, що з матеріалів справи вбачається, що наслідком неповернення банком належних позивачці коштів є викрадення цих коштів посадовими особами банку, які засуджені за вказаний злочин. За таких обставин банк, за умови доведеності таких вимог, може нести відповідальність перед позивачкою не у зв’язку з невиконанням зобов’язання за поточним рахунком, на який нараховувалася заробітна плата на підставі ст.625 ЦК, а у зв’язку із заподіяною їй шкодою, внаслідок викрадення працівниками банку зазначених коштів під час виконання ними своїх обов’язків. Стягуючи на користь позивачки відсотки за несвоєчасне повернення коштів та інфляційні витрати на підставі ст.625 ЦК, суди не звернули уваги на те, що спірні правовідносини вказаною нормою не регулюються. Не визначившись із характером спірних правовідносин та нормою права, що підлягає застосуванню при їх вирішенні, суди не роз’яснили позивачці право на уточнення позовних вимог у частині підстав та предмета позову, не встановили дійсних обставин справи та не дали їм належної оцінки, дійшли передчасного висновку про обгрунтованість позову з обраних позивачкою підстав.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме ст.625 ЦК.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК в разі порушення грошового зобов’язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу входить до складу грошового зобов’язання і виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів.

Як встановлено судом, рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 25.04.2013 вже було встановлено розмір завданої позивачці шкоди та стягнуто на її користь з банку. Встановлений судовим рішенням у цій справі розмір шкоди відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК має преюдиційне значення для суду при вирішенні цієї справи і суд не вправі змінювати його, в тому числі шляхом застосування положень ст.625 ЦК.

Враховуючи вищевикладене, рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Керуючись п.1 ст.355, п.2 ч.1 ст.360³, чч.1, 2 ст.360⁴ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

Заяву ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково.

Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 19.05.2015, рішення Апеляційного суду Херсонської області від 24.06.2015 та ухвалу ВСС від 16.09.2015 скасувати та ухвалити нове рішення.

У позові Особі 6 відмовити.

Стягнути з Особи 6 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 803 грн. 88 коп. понесених ним судових витрат.

Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

© Закон і Бізнес