Верховний Суд України висловився щодо припинення поруки

Постанова

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

розглянувши на засіданні справу за позовом Особи 8 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа — приватне підприємство «Хвиля-V», про визнання поруки припиненою за заявою Особи 8 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3.06.2015,

У травні 2014 року Особа 8 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 16.09.2009 між ним та відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», було укладено договір поруки на забезпечення зобов’язання за кредитним договором від 16.09.2009 між банком і ПП «Хвиля-V» на строк до 11.09.2010.

Вважаючи, що договір поруки є припиненим, оскільки банк пропустив шестимісячний строк пред’явлення вимоги до поручителя від дня настання строку виконання основного зобов’язання, позивач просив суд визнати договір поруки від 16.09.2009 припиненим.

Рішенням Соснівського районного суду м.Черкаси від 22.10.2014 в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 17.02.2015 рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено, визнано поруку за договором поруки, укладеним 16.09.2009 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та Особою 8,припиненою.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 3.06.2015 рішення апеляційного суду скасовано та залишено в силі рішення суду першої інстанції.

У заяві Особи 8 порушується питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та залишення в силі рішення апеляційного суду з передбачених пп.1, 4 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ст.16, ч.4 ст.559, ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме п.1 ч.2 ст.16, ч.1 ст.251, ч.1 ст.252, ч.4 ст.559, ч.2 ст.1050 ЦК.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви Особа 8 посилається на ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 23.07.2014 у справі за позовом фізичної особи до ПАТ «БМ Банк» про припинення договору поруки (№6-17837св14), а також на постанови ВС від: 21.01.2015 у справі за позовом фізичної особи до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання поруки припиненою (№6-190цс14); 24.09.2014 у справі за позовом фізичної особи до фізичної особи, ПАТ комерційного банку «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим (№6-106цс14); 16.10.2013 у справі за позовом фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю «ВДП», ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання поруки припиненою (№6-107цс13); 18.07.2012 у справі за позовом фізичної особи до ПАТ комерційного банку «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим (№6-78цс12).

Так, у постановах №6-106цс14, №6-190цс14 Верховний Суд, урахувавши установлені судами обставини щодо невизначення договором поруки строку, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору передбачено, що він діє до повного припинення усіх зобов’язань боржника (позичальника) за кредитним договором, та щодо непред’явлення кредитором (кредитодавцем) вимоги до поручителя про виконання зобов’язання протягом шести місяців від дня настання зміненого кредитором (кредитодавцем) строку виконання основного зобов’язання у зв’язку з пред’явленням вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитом, дійшов висновку про те, що зобов’язання поручителя за договором поруки припинилися.

У постанові №6-78цс12 Верховний Суд дійшов висновку про те, що, якщо в договорі поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, умова цього договору про його дію до повного виконання боржником своїх зобов’язань перед банком за кредитним договором не вважається встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки це суперечить ч.1 ст.251 та ч.1 ст.252 ЦК, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч.4 ст.559 цього кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Порівняння змісту наданих заявником постанов ВС у справах №6-106цс14, №6-190цс14, №6-78цс12 зі змістом судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що в цих справах та справі, яка переглядається, наявні аналогічні обставини й однакове регулювання норм матеріального права у спірних правовідносинах, а також що судове рішення суду касаційної інстанції не відповідає викладеним у зазначених постановах ВС висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Разом з тим у постанові №6-107цс13 Верховний Суд вказав на те, що наявність рішення третейського суду про стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором не позбавляє поручителя можливості звернутися до суду за захистом свого права.

За результатами розгляду касаційної скарги у справі №6-17837св14 суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, яким визнано припиненим договір поруки, та виходив, крім іншого, з того, що оскільки в рішенні суду в іншій справі про стягнення заборгованості з позичальника та поручителів питання припинення поруки не досліджувалося, то таке рішення не є визначальним і таким, що звільняє від доказування; наявність цього рішення не позбавляє поручителя можливості звернутися до суду за захистом свого права з підстав, передбачених ст.16 ЦК.

Натомість у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, дійшов протилежного по суті висновку та виходив з того, що рішенням суду в іншій справі з позичальника та поручителя стягнуто кредитну заборгованість і відмовлено в задоволенні зустрічного позову про визнання недійсними кредитного договору і договору поруки, встановлено обставини дійсності договору поруки та відсутності у зв’язку з цим передбачених ст.559 ЦК підстав для його припинення.

Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, є неоднаковими з висновками, зробленими в наданому для порівняння судовому рішенні у справі №6-17837св14, крім того, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постанові ВС №6-107цс13 висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах ВС уважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди у справі, яка переглядається, встановили, що 16.09.2009 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ПП «Хвиля-V» укладено кредитний договір про надання грошових коштів у розмірі 3 млн 598 тис. 713 грн.

Пунктом 1.1.4 цього договору визначено дату остаточного погашення кредиту — 11.09.2010. 16 вересня 2009 року між указаним банком таОсобою 8 укладено договір поруки, за умовами якого останній зобов’язався відповідати перед банком за виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором.

У зв’язку з неналежним виконанням умов кредитного договору 11.06.2010 ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» направило Особі 8 претензію про сплату протягом 30 днів заборгованості за кредитним договором. Ця претензія була отримана позивачем 6.07.2010.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 16.05.2013, залишеним без змін ухвалою ВСС від 12.09.2013, задоволено позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до Особи 8, ПП «Хвиля-V» про стягнення заборгованості за кредитним договором і відмовлено в задоволенні зустрічного позову Особи 8 про визнання недійсними кредитного договору та договору поруки. Цими судовими рішеннями, крім іншого, встановлено дійсність договору поруки, укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і Особою 8, а також законність та обґрунтованість вимоги банку до Особи 8 як до поручителя.

З огляду на визначений ст.129 Конституції принцип обов’язковості рішення після вирішення судом справи та набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники, не можуть заявляти в суді тотожний позов.

Установлені судовим рішенням, що набрало законної сили, обставини, зокрема й у цивільній справі, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті ж особи або особа, щодо якої або яких встановлено ці обставини.

З огляду на викладене, а також на зміст стст.553, 559 ЦК слід дійти виснов-
ку, що в разі, якщо є судове рішення про стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором та відмову в задоволенні зустрічного позову поручителя про визнання недійсним договору поруки, в якому суд розглядав питання дійсності договору поруки, і це рішення набрало законної сили, то під час вирішення справи про визнання поруки припиненою суд повинен враховувати встановлені таким судовим рішенням зазначені обставини.

Такого по суті висновку і дійшов суд касаційної інстанції під час касаційного розгляду справи, яка переглядається.

За таких обставин судом касаційної інстанції ухвалено законне судове рішення.

Відповідно до ч.1 ст.360⁵ ЦПК Верховний Суд відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Керуючись стст.355, 360³, 360⁵ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

У задоволенні заяви Особи 8 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 3.06.2015 відмовити.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

© Закон і Бізнес