Верховний Суд висловився щодо права на апеляційне оскарження

Постанова

головуючого — Гуменюка В.І.,

суддів: Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Особи 8 до Особи 9 про визнання договору дарування недійсним за заявоюОсоби 10, поданою представником Особою 11, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3.04.2015,

У лютому 2015 року Особа 8 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 25.04.2013 між ним і Особою 9 укладено договір дарування квартири, розташованої за Адресою 1. Позивач зазначав, що спірний договір дарування є удаваним правочином, учиненим для приховання договору купівлі-продажу, за яким відповідач не сплатив обумовлених договором коштів. Крім того, оскільки відповідач не мав наміру сплачувати кошти за придбання квартири, а позивач постійно проживав у квартирі як до, так і після укладення спірного договору, то такий договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків.

Посилаючись на зазначені обставини, Особа 8 просив задовольнити його позовні вимоги та визнати недійсним договір дарування квартири від 25.04.2013, застосувати реституцію і визнати за ним право власності на квартиру за Адресою 1.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 13.02.2015 позов задоволено: визнано договір дарування квартири від 25.04.2013 недійсним, визнано за Особою 8 право власності на квартиру за Адресою 1.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 2.03.2015 відмовлено Особі 10 у прийнятті апеляційної скарги на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 13.02.2015.

Ухвалою ВСС від 3.04.2015 відмовлено Особі 10, від імені якого діє представник Особа 11, у відкритті касаційного провадження на підставі п.5 ч.4 ст.328 Цивільного процесуального кодексу.

У червні 2015 року до Верховного Суду звернувся Особа 10, від імені якого діє Особа 11, про перегляд ухвали ВСС від 3.04.2015, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права — при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження підстав подання заяви про перегляд судового рішення заявник надав ухвалу ВСС від 14.04.2015 та постанову Пленуму ВС «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6.11.2009 №9.

У своїй заяві Особа 10, від імені якого діє Особа 11, просить скасувати ухвалу ВСС від 3.04.2015, справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВС дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до ст.353 ЦПК Верховний Суд переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

Згідно з пп.2, 4 ч.1 ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права — при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом ч.1 ст.360⁴ ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.

Суди під час розгляду справи встановили, що 25.04.2013 між Особою 8 і Особою 9 укладено договір дарування квартири, за умовами якогоОсоба 8 передав безоплатно у власність Особи 9 квартиру за Адресою 1.

Задовольняючи позовні вимоги Особи 8, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний договір є удаваним, оскільки ним доведено, що між сторонами насправді укладено договір купівлі-продажу. Установивши невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу в частині сплати грошових коштів за придбане нерухоме майно, а також постійне проживання Особи 8 у квартирі до її продажу і після, суд визнав недійсним договір дарування від 25.04.2013 та визнав за Особою 8 право власності на квартиру.

На судове рішення суду першої інстанції Особа 10 подав апеляційну скаргу, мотивуючи її тим, що цим рішенням вирішено про його права й обов’язки, оскільки між ним і Особою 9 існував судовий спір щодо стягнення суми боргу за договором позики, на забезпечення виконання якого було накладено арешт на квартиру за Адресою 1 згодом на цю квартиру накладено арешт на підставі постанови державного виконавця. Заявник зазначав, що визнання права власності на квартиру за Особою 8 є ухилянням від виконання Особою 9 судового рішення про стягнення боргу за договором позики в розмірі 1 млн 57 тис. 876 грн.

Відмовляючи Особі 10 у прийнятті апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив з того, що оскаржуваним судовим рішенням його права і обов’язки не порушуються, крім того, предметом спору є визнання недійсним договору дарування, сторонами якого є Особа 8 і Особа 9, заявник не є стороною оскаржуваного правочину, майнових прав на нерухоме майно за цим договором він не набував.

Відмовляючи у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції зазначив, що доводи касаційної скарги Особи 10, від імені якого діє Особа 11, на правильність висновків суду апеляційної інстанції не впливають та їх не спростовують.

Особа 10, від імені якого діє Особа 11, зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справ з подібним предметом спору, підставами позовів, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Надана для порівняння постанова Пленуму ВС «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6.11.2009 №9 не є постановою ВС, прийнятою у порядку, визначеному гл.3 розд.V ЦПК, а тому на неї не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої п.4 ч.1 ст.355 ЦПК.

Ухвалою ВСС від 14.04.2015, наданою заявником для порівняння, суд касаційної інстанції відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Особи 10 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 2.03.2015 в справі за позовом Особи 12 до Особи 9 про захист порушеного права та за наслідками розгляду цієї касаційної скарги скасував судове рішення суду апеляційної інстанції і направив справу на новий апеляційний розгляд.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.292 ЦПК.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні у подібних правовідносинах зазначеної норми процесуального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить з такого.

У ст.129 Конституції закріплені основні засади судочинства.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з п.8 ч.3 ст.129 Конституції однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційний Суд у рішенні від 11.12.2007 №11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абз.3 пп.3.1 п.3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розд.V ЦПК, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до ч.1 ст.292 ЦПК сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.

У справі, яка переглядається, за Особою 8 визнано право власності на квартиру, яка перебувала у власності Особи 9 і на яку на виконання судового рішення про стягнення з останнього на користь Особи 10 боргу в розмірі 1 млн 63 тис. 144 грн. накладено арешт та заборону відчуження.

Позбавлення Особи 9 права власності на майно унеможливлює виконання судового рішення про стягнення з нього на користь Особи 10суми боргу, унаслідок чого останній має підстави вважати про порушення його права на отримання суми боргу.

Таким чином висновок суду апеляційної інстанції, з яким погодився й суд касаційної інстанції, про відсутність у Особи 10 права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов’язки, є передчасним, суперечить змісту ст.292 ЦПК та перешкоджає подальшому провадженню в справі щодо існуючого спору.

За змістом ч.2 ст.360⁴ ЦПК за наявності підстав, передбачених пп.1, 2, 4 ч.1 ст.355 цього кодексу, у разі порушення судом норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, суд задовольняє заяву та має право скасувати судове рішення і передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Ураховуючи викладене, ухвала ВСС від 3.04.2015 та ухвала Апеляційного суду Одеської області від 2.03.2015 підлягають скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги Особи 10.

Керуючись стст.355, 360³, 360⁴ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

Заяву Особи 10, подану представником Особи 11, задовольнити частково.

Ухвалу ВСС від 3.04.2015 та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 2.03.2015 скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

© Закон і Бізнес