В постанові від 17.02.2016, ухваленій у справі №6-2407цс15, Верховний Суд висловив правову позицію щодо повернення земельної ділянки у комунальну власність.
Норма ч.1 ст.216 Цивільного кодексу не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
У цьому разі майно може витребуватися від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання відповідного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК.
Крім того, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, встановленого ст.1212 ЦК, у разі наявності відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливий через застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені зазначеною статтею, які дають право витребувати в набувача спірне майно.
У випадках, коли в позовах заявляються вимоги про віндикацію та реституцію, суд повинен самостійно визначити, яку вимогу по суті, а не за формою пред’являє позивач, і, відповідно, застосувати належні положення законодавства, керуючись при цьому нормами ст.4 та пп.3, 4 ч.1 ст.214 Цивільного процесуального кодексу.
Одночасне пред’явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння і про визнання недійсним правочину із застосуванням реституції, тобто одночасне застосування стст.216 і 388 ЦК, є помилковим, адже віндикаційний і негаторний позови є взаємозаперечними.
© Закон і Бізнес
_03_03.png)
