За умови невстановлення наявності замкнутої схеми руху коштів товариство не може зазнавати негативних наслідків діянь інших осіб. До такого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 27 січня 2016 р. №4842/11/2670.
Іменем України
Постанова
27 січня 2016 року м.Київ №4842/11/2670
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — Кривенди О.В.,
суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., О.Б., Терлецького О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ренейссанс констракшн» до державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової адміністрації (правонаступником якої є ДПІ у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві) про скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2011 року ТОВ «Ренейссанс констракшн» звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 1.12.2010 №0008772307/0, яким ТОВ «Ренейссанс констракшн» визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість на суму 9182912 грн., у тому числі за основним платежем — 6121941 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями — 3060971 грн.
На обгрунтування позову ТОВ «Ренейссанс констракшн» зазначило, що ДПІ не навела жодного доказу на підтвердження нікчемності договору, укладеного між ним і ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп».
Суди встановили, що ДПІ провела документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Ренейссанс констракшн» з питань дотримання вимог податкового законодавства по ПДВ при взаємовідносинах з ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп» за період з липня 2007 року до вересня 2009 року.
У ході перевірки встановлено порушення ТОВ «Ренейссанс констракшн» вимог пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 та 7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 закону «Про податок на додану вартість» від 3.04.97 №168/97-ВР (який був чинний на час виникнення спірних відносин), що призвело до завищення податкового кредиту та заниження ПДВ на загальну суму 6121941 грн.
За результатами перевірки ДПІ склала акт від 12.11.2010 №4286/2307/32254160 та прийняла рішення.
Окружний адміністративний суд м.Києва постановою від 6.07.2011, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2012, позовні вимоги задовольнив.
Вищий адміністративний суд ухвалою від 15.07.2015 ці судові рішення залишив без змін.
Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ДПІ звернулася із заявою про її перегляд Верховним Судом з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства. Просить скасувати всі судові рішення у цій справі, відмовити у задоволенні позову.
На обгрунтування заяви додано копії ухвал ВАС від 17.07.2014 та 15.06.2015 на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 закону №168/97-ВР та п.1.32 ст.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 закону «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 №334/94-ВР (який був чинний на час виникнення спірних відносин).
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС уважає, що заява ДПІ не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та рішень, копії яких надано для порівняння, не дає підстав уважати, що суд неоднаково застосував зазначені норми права.
Так, у справі, що розглядається, ВАС виходив із того, що реальність спірних господарських операцій між ТОВ «Ренейссанс констракшн» і ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп» підтверджується матеріалами справи, зокрема: договором; податковими накладними; актами про цільове використання матеріалів і устаткування замовника; актами приймання-передачі матеріалів і устаткування; актами приймання виконаних підрядних робіт; довідками про вартість виконаних будівельних робіт; звітами про цільове використання матеріалів замовника; платіжними дорученнями та виписками з банку. На момент здійснення спірних операцій ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп» було належним чином зареєстроване як юридична особа, мало свідоцтво платника ПДВ та ліцензію на здійснення будівельної діяльності.
Суд визнав необгрунтованими посилання ДПІ на постанову Печерського районного суду м.Києва, якою директора ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп» визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.367 Кримінального кодексу, як на підтвердження нікчемності укладених правочинів між ТОВ «Ренейссанс констракшн» і ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп», оскільки цією постановою не встановлено фіктивної фінансово-господарської діяльності ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп».
Суд вказав, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових кош-
тів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Водночас у справі, ухвалу ВАС від 17.07.2014 в якій надано для порівняння, цей суд визнав правомірними висновки податкового органу про завищення податкового кредиту ТОВ «Профан Логістик Україна», оскільки воно в серпні 2009 року включило до складу податкового кредиту ПДВ по податкових накладних, отриманих від ТОВ «Ексім-Юніверс», проте згідно з базою даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації ТОВ «Ексім-Юніверс» у серпні 2009 року не включало до податкової звітності податкові зобов’язання з ПДВ за операціями з позивачем і останній не додавав до податкової звітності заяви зі скаргами на контрагентів та не доведено факт надходження податкової накладної від покупця із запізненням.
Зміст правовідносин з метою з’ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції ВС.
Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, копію судового рішення в якій додано до заяви.
Крім того, надане для порівняння рішення не містить іншого, ніж в оскаржуваному рішенні, тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві ДПІ.
Як на приклад неоднакового застосування касаційним судом норм права заявник також послався на ухвалу ВАС від 15.06.2015. Проте цим рішенням не розв’язано спір по суті, а скасовано рішення судів попередніх інстанцій та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на наявність неповноти встановлення обставин справи, а відтак зазначена ухвала не містить висновків щодо правомірності застосування норм матеріального права.
Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи ВС, не підтвердилися, у задоволенні заяви ДПІ слід відмовити.
Керуючись стст.241, 242, 244 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
У задоволенні заяви ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м.Києві відмовити.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.3 ч.1 ст.237 КАС.
© Закон і Бізнес