ВСУ зробив висновок щодо оскарження прокурором судових рішень

Постанова

21 січня 2016 року м.Київ №5-332кс15

головуючого — судді-доповідача Глоса Л.Ф.,

суддів: Вус С.М., Гошовської Т.В., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., М.Р., Ковтюк Є.І., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Редьки А.І., Школярова В.Ф.

при секретарях: за участю Волевач О.В., Коваленко О.В.,

прокурора Генеральної прокуратури Курапова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою заступника Генерального прокурора Заліска О.І. про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.07.2015 щодоОсоби 17,

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 1.12.2014 Особу 17, Інформація 1, громадянина України, раніше судимого вироком цього ж суду від 25.06.2014 за ч.3 ст.190 Кримінального кодексу до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки зі звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, засуджено за:

ч.4 ст.190 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією належного йому на праві приватної власності майна;

ч.2 ст.358 КК до покарання у вигляді обмеження волі на строк 3 роки;

ч.4 ст.358 КК до покарання у вигляді обмеження волі на строк 2 роки.

Відповідно до ч.1 ст.70 КК за сукупністю злочинів Особі 17 визначено остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією належного йому на праві приватної власності майна.

На підставі ч.4 ст.70 КК попередній вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 25.06.2014 звернуто до самостійного виконання.

Особу 17 визнано винним у тому, що він за обставин, установлених судом у зазначеному вироку, за попередньою змовою групою осіб, повторно заволодів шляхом обману чужим майном в особливо великих розмірах. Для реалізації цього злочинного наміру підробив та використав завідомо підроблений документ.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 6.05.2015 апеляційні скарги обвинуваченого Особи 17 та адвоката Особи 18 залишено без задоволення, а вирок Вінницького міського суду від 1.12.2014 щодо Особи 17 — без зміни.

На цю ухвалу апеляційного суду прокурором було внесено касаційну скаргу, в якій порушено питання про її скасування з підстави порушення права обвинуваченого на захист, яке полягало в тому, що провадження в суді апеляційної інстанції відбулося без участі обвинуваченого.

Ухвалою ВСС від 30.07.2015 відмовлено у відкритті касаційного провадження за такою касаційною скаргою прокурора. Це рішення суд касаційної інстанції обгрунтував тим, що вказане в касаційній скарзі питання щодо порушення права засудженого брати участь у судовому засіданні апеляційного суду виходить за межі процесуальних завдань прокурора, оскільки не стосується виконання ним функцій сторони обвинувачення або його повноважень щодо здійснення захисту інтересів держави чи громадян, які неспроможні самостійно захистити свої права. Тобто суд дійшов висновку, що прокурором оскаржено ухвалу апеляційного суду в тому обсязі, який виходить за межі повноважень прокурора на оскарження.

У заяві про перегляд судового рішення заступник Генерального прокурора просить зазначену ухвалу щодо Особи 17 скасувати з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої Кримінальним процесуальним кодексом, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, а справу направити на новий касаційний розгляд зі стадії вирішення питання про відкриття провадження.

За доводами заяви, в оспорюваному рішенні касаційний суд помилково витлумачив положення п.20 ч.2 ст.36 та п.6 ч.1 ст.425 КПК так, що прокурор не вправі ставити перед судом касаційної інстанції питання щодо порушення апеляційним судом права обвинуваченого на захист, навіть якщо таке порушення мало місце .

На обгрунтування неоднакового застосування норми кримінального процесуального закону заступник Генерального прокурора посилається на ухвали ВСС: від 22.07.2015 №5-1647км15, 17.09.2015 №5-2106км15, 15.10.2015 №5-2009 км15. У зазначених справах, за твердженнями заявника, суд касаційної інстанції відкрив провадження за касаційними скаргами прокурора, внесеними на покращення становища або забезпечення процесуальних прав засуджених, зокрема з метою відновлення права засудженого брати участь у розгляді апеляційним судом його апеляційної скарги, а за результатами перегляду касаційний суд задовольнив такі скарги прокурора з наведених у них підстав. З огляду на викладене, прокурор уважає, що оскаржуване і порівнювані рішення свідчать про неоднакове застосування касаційним судом норм, передбачених п.20 ч.2 ст.36, п.6 ч.1 ст.425 КПК.

Судова палата у кримінальних справах ВС заслухала суддю-доповідача, пояснення прокурора про наявність підстав для задоволення заяви, перевірила матеріали кримінальної справи і матеріали, додані до заяви, обговорила доводи заяви та дійшла вказаного нижче висновку.

Зіставлення правової позиції, висловленої судом касаційної інстанції в оспореному рішенні (щодо неприйнятності касаційної скарги прокурора за умови, якщо таку подано в інтересах засудженого й порушені в ній питання не стосуються виконання прокурором функцій обвинувачення), із правовою позицією щодо прийнятності таких скарг (тобто діаметрально відмінною правовою позицією, висловленою цим же судом у порівнюваних рішеннях), засвідчує про неоднаковість у правозастосуванні, що відповідно до положень п.2 ч.1 ст.445 КПК є підставою для перегляду судових рішень ВС.

Вирішуючи питання, як саме повинна застосовуватися норма права, яку було неоднаково застосовано, Суд виходить із нижчезазначеного.

Відповідно до п.«b» ст.13 Керівних принципів ООН щодо ролі обвинувачів (прийнятих VIII Конгресом Організації Об’єднаних Націй з профілактики злочинності і поводження з правопорушниками. Гавана, Куба, 27 серпня — 7.09.90) при виконанні своїх обов’язків обвинувачі захищають державні інтереси, діють об’єктивно, належним чином враховують положення підозрюваного та жертви і звертають увагу на всі обставини, що мають відношення до справи, незалежно від того, вигідні або невигідні вони для підозрюваного.

Одним із обов’язків прокурора п.«b» ст.24 рекомендацій Rec (2000) 19 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя передбачено поважати і намагатися захищати права людини, як це викладено в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Такі міжнародні стандарти функціонування прокуратури знайшли своє відображення і в законодавстві.

Так, згідно зі ст.1 закону «Про прокуратуру» прокуратура становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим законом, здійснює встановлені Конституцією функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Приписи ч.2 ст.9 КПК зобов’язують прокурора всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Частиною 1 ст.340 КПК передбачено положення, згідно з яким, якщо в результаті судового розгляду прокурор дійде переконання, що пред’явлене особі обвинувачення не підтверджується, він після виконання вимог ст.341 цього кодексу повинен відмовитися від підтримання державного обвинувачення.

З огляду на викладене, підтримання державного обвинувачення є лише часткою від законодавчо визначених функцій діяльності прокуратури, спрямованої на захист прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Від належного виконання прокурором покладених на нього обов’язків у значній мірі залежить, чи будуть досягнуті завдання кримінального провадження, визначені у ст.2 КПК, зокрема: забезпечення того, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини; жоден невинуватий не був обвинувачений; жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу; щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура та прийнято законне рішення як під час розслідування справи, так і за результатами її судового розгляду.

Отже, правову позицію колегії суддів Судової палати у кримінальних справах ВСС, відповідно до якої процесуальна діяльність прокурора полягає лише в доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, належить визнати помилковою, оскільки її висловлено в оспореному рішенні без урахування сукупності всіх нормативно визначених функцій прокуратури.

Відповідно до п.20 ч.2 ст.36 КПК прокурора наділено правом оскаржувати судові рішення в порядку, встановленому КПК.

Згідно з п.6 ч.1 ст.425 КПК прокурор наділений правом на касаційне оскарження судових рішень у кримінальних справах. Особливістю цієї процесуальної норми є відсутність обмеження обсягу прав прокурора на касаційне оскарження, на відміну від установлених цією ж статтею обмежень таких прав для інших учасників кримінального провадження.

Так, засуджений, його законний представник чи захисник мають право подати касаційну скаргу лише в частині, що стосується інтересів засудженого; виправданий, його законний представник чи захисник — у частині мотивів і підстав виправдання; законний представник, захисник неповнолітнього чи сам неповнолітній, щодо якого вирішувалося питання про застосування примусових заходів виховного характеру, — в частині, що стосується інтересів неповнолітнього; законний представник чи захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру, потерпілий або його законний представник чи представник — у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції; цивільний позивач, його представник або законний представник — у частині, що стосується вирішення цивільного позову; цивільний відповідач або його представник — у частині, що стосується вирішення цивільного позову; представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, — у частині, що стосується інтересів юридичної особи.

Обмеження щодо можливості оскарження прокурором судових рішень у касаційному порядку встановлено лише п.3 ч.3 ст.424 КПК, відповідно до якого вирок суду першої інстанції на підставі угоди після його перегляду в апеляційному порядку, а також рішення суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на такий вирок можуть бути оскаржені прокурором виключно з підстав призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди в провадженні, у якому згідно із ст.469 цього кодексу угода не може бути укладена.

У всіх інших випадках КПК не містить обмежень права прокурора на касаційне оскарження судового рішення.

Однією з конституційних засад судочинства в Україні є забезпечення касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом (п.8 ч.3 ст.129 Конституції).

Суд наголошує, що право на оскарження судових рішень та їх перегляд судом вищої інстанції є одним із засобів забезпечення правильності застосування закону, відновлення законних прав і свобод учасників судового провадження. Обмеження цього права можуть бути встановлені лише законом.

Однак законодавством не встановлено обмежень для оскарження прокурором судових рішень для забезпечення дотримання прав засудженого (обвинуваченого).

Отже, рішення суду касаційної інстанції від 30.07.2015 про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в апеляційному суді, на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 6.05.2015 щодо засудженого Особи 17 є неправильним, а тому його належить скасувати.

Виконуючи вимоги ч.4 ст.455 КПК, Судова палата у кримінальних справах ВС формулює висновок, що норми, які містяться в п.20 ч.2 ст.36 і п.6 ч.1 ст.425 КПК, наділяють прокурора як сторону кримінального провадження правом подати касаційну скаргу на судові рішення, зазначені у ст.424 КПК, з підстави порушення права обвинуваченого на захист, тобто правом ініціювати відкриття касаційного провадження з метою ухвалення касаційним судом рішення на користь засудженого.

Керуючись стст.453, 454, 456 КПК, Судова палата у кримінальних справах ВС

Заяву заступника Генерального прокурора Заліска О.І. задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС від 30.07.2015 щодо Особи 17 скасувати, а справу направити на розгляд до суду касаційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття провадження.

© Закон і Бізнес