ВАСУ узагальнив судову практику щодо підкупу виборців

Постанова

Заслухавши доповідь заступника голови, секретаря пленуму Вищого адміністративного суду України Смоковича М.І. про узагальнення практики щодо особливостей провадження у справах за адміністративними позовами з приводу оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії, інших суб’єктів виборчого процесу, пов’язаних з підкупом виборців, пленум Вищого адміністративного суду України

1. Доповідь заступника голови, секретаря пленуму Вищого адміністративного суду України Смоковича М.І. взяти до відома.

2. Рекомендувати суддям адміністративних судів узагальнення практики щодо особливостей провадження у справах за адміністративними позовами з приводу оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії, інших суб’єктів виборчого процесу, пов’язаних з підкупом виборців, враховувати під час ухвалення рішень у справах відповідної категорії.

Аналіз судової практики показав, що суди, розглядаючи спори за участю навчально-виховних закладів про визнання дій кандидатів такими, що порушують норми виборчого законодавства, допускали помилки при оцінці дій посадових осіб цих закладів, а також органів виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Так, Донецький окружний адміністративний суд, розглядаючи позов кандидата у народні депутати Особи 1 до кандидата у народні депутати Особи 4 про визнання дій кандидата такими, що порушують норми закону про вибори народних депутатів, та встановлення факту підкупу під час виборчого процесу, дійшов необгрунтованих висновків з огляду на таке.

Суд встановив, що наприкінці серпня поточного року та на початку вересня 2012 року кандидатом у народні депутати Особою 4 була проведена акція у школах м.Слов’янська, Святогорська, Миколаївки, Олександрівського та Слов’янського районів, у рамках якої були роздані подарунки з символікою «Наш регіон» Особа 4», а саме ортопедичні портфелі з вкладеним туди шкільним приладдям. Приблизна вартість цього пакета становила 150—200 грн. Кандидат у народні депутати Особа 4 є лідером громадської групи «Наш регіон». Ці факти були підтверджені в газеті «Слов’янська правда» №1 від Інформація 1 року та в ефірі місцевого телебачення на каналі ТРК «САТ+», репортаж №2 м.Слов’янськ (постанова ДОАС від 7.09.2012 у справі №2а/0570/11745/2012).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд зазначив таке.

Відповідно до положень виборчого законодавства одним із суб’єктів виборчого процесу є виборець. Право голосу на виборах мають громадяни, яким на день голосування виповнилося вісімнадцять років. Громадяни, які мають право голосу, є виборцями.

Суд звернув увагу на те, що з наданих позивачем доказів, а саме копії газети «Слов’янська правда», відеосюжету місцевого телебачення на каналі ТРК «САТ+», а також з наданих у судовому засіданні пояснень позивача та його представника вбачається, що ортопедичні портфелі з вкладеним туди шкільним приладдям були роздані як подарунки дітям, першокласникам, які в розумінні ст.2 закону не мають права голосу, а тому не є виборцями.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем як кандидатом у народні депутати не було порушено встановлені чинним законодавством, обмеження щодо ведення передвиборної агітації, а саме ч.13 ст.74 закону «Про вибори народних депутатів України».

З такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна з огляду на таке. Відповідно до ст.3 Сімейного кодексу сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім’ї має одинока особа.

Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (ст.6 СК).

Майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини (ст.174 СК).

Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності. Батьки зобов’язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток (ст.175, 176 СК).

Відповідно до ст.180 СК батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Батьки можуть бути звільнені від обов’язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Батьки можуть бути звільнені від обов’язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів (ст.188 СК).

Згідно з ч.2 ст.51 Конституції батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Відповідно до ст.27 Конвенції про права дитини від 20.11.89, ратифікованої постановою Верховної Ради від 27.02.91 №789-XI, батько (батьки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у разі необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині держави-учасниці, так і за кордоном. Зокрема, якщо особа, яка несе фінансову відповідальність за дитину, і дитина проживають у різних державах, держави-учасниці сприяють приєднанню до міжнародних угод або укладенню таких угод, а також досягненню інших відповідних домовленостей.

Аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що згідно з українським законодавством особами, які несуть фінансову відповідальність за дитину, є її батьки.

З огляду на це вважаємо дії кандидата у народні депутати з роздачі подарунків дітям із символікою «Наш регіон» Особа 4», а саме ортопедичних портфелів з вкладеним туди шкільним приладдям, здійснювалися з метою спонукання їхніх батьків, які зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття і нести фінансову відповідальність за неї, голосувати за певного кандидата у народні депутати.

Тому, враховуючи викладене, відповідачем як кандидатом у народні депутати було порушено встановлені чинним законодавством обмеження щодо ведення передвиборної агітації, а саме ч. 13 ст. 74 закону про вибори народних депутатів.

До необгрунтованих висновків дійшли колегії суддів Севастопольського апеляційного адміністративного суду у постановах від 7.09.2012, справи №2а-9633/12/0170/22, №2а-9634/12/0170/3.

Так, у справі №2а-9633/12/0170/22 Севастопольський апеляційний адміністративний суд на порушення норм процесуального і матеріального права не взяв до уваги обгрунтовані доводи апеляційної скарги, мотивовані тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права.

Зокрема, позивач вказує на порушення приписів чч.1, 2, 3 ст.68, ч.13 ст.74 закону «Про вибори народних депутатів України», частково застосування приписів КАС та порушення приписів ч.8 постанови пленуму ВАС від 2.04.2007 №2.

Судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини справи, а також не надано їм належної оцінки. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що відповідачі на порушення зазначених правових норм під час святкування Дня знань у Ялтинському навчально-виховному комплексі «Школа-ліцей №9» за адресою: м.Ялта, вул.Московська, 6 проводили передвиборну агітацію. Промова Особи 1 містила вислів, що «Партия регионов дарит школе номер 9 компьютерный класс». Відразу після промови Особи 1 директор державного навчального закладу Ялтинського навчально-виховного комплексу «Школа-ліцей №9» Особа 2 сказала: «Дорогие друзья, конечно, компьютерная техника очень, очень нужна, и за этот подарок огромное спасибо. Но мне хочется добавить, что и депутаты городского совета не остались безучастными к новому учебному году и сделали подарки первоклассникам от Партии регионов. Кроме того, депутат по нашему участкуОсоба 3 очень беспокоился, чтобы в течение всего учебного года у всех вас было все в порядке со здоровьем, поэтому наш медкабинет на всякий случай оборудован всем, чем нужно, для работы в течении года. Огромное спасибо».

Суд апеляційної інстанції встановив, що сторонами не заперечується той факт, що у виступах Особи 1 та директора державного навчального закладу Ялтинського навчально-виховального комплексу «Школа-ліцей №9» Особи 2 1.09.2012 згадувалася Партія регіонів.

Незважаючи на згадані встановлені обставини справи, колегія суддів Севастопольського апеляційного адміністративного суду дійшла таких необгрунтованих висновків.

Відеозапис промови Особи 1 із подякою Партії регіонів у придбанні комп’ютерів, а також виступу директора державного навчального закладу Ялтинського навчально-виховного комплексу «Школа-ліцей №9» Особи 2, в якому пролунала фраза про подарунки від Партії регіонів, не є передвиборною агітацією, оскільки зміст вказаних виступів не спонукає виборців голосувати за або не голосувати за певну партію — суб’єкта виборчого процесу.

Стосовно передачі та отримання комп’ютерів, зошитів та лінійок із символікою Партії регіонів, то колегією суддів досліджено надані акт прийняття-передачі основних засобів від 29.08.2012, довіреність на отримання матеріальних цінностей серії ЯМЧ №018525 про отримання комп’ютерів, накладну від 29.08.2012 Міністерства освіти, науки, молоді та спорту АР Крим, а також довідку Управління освіти Ялтинської міської ради від 4.09.2012 №00482, згідно з якими вбачається, що комп’ютерне обладнання в кількості 11 шт. передано навчально-виховному комплексу «Школа-ліцей №9» саме від Міністерства освіти, науки, молоді та спорту АР Крим.

Судова колегія також уважає неспроможними посилання позивача на порушення відповідачами ч.13 ст.74 закону №4061.

Вищезазначені приписи закону встановлюють заборону непрямого підкупу виборців. Підкуп виборців може торкатися лише тих, хто має право голосу. Отримання, зокрема, закладом освіти комп’ютерної техніки для використання школярами, незалежно від джерела фінансування, не є політичною подією, не є передвиборною агітацією та не порушує ч.13 ст.74 закону №4061.

З огляду на зазначене суд уважає необгрунтованими посилання позивача на ч.13 ст.74 закону «Про вибори народних депутатів України», оскільки факту передачі товарів від Партії регіонів не доведено і відповідно не встановлено факт непрямого підкупу виборців.

Відповідно до пп.2, 3 ч.1 ст.74 закону про вибори народних депутатів органам виконавчої влади, органам влади Автономної Республіки Крим та органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам і судам, а також у робочий час посадовим і службовим особам органів, зазначених у п.2 цієї частини, крім випадків, коли відповідна посадова чи службова особа є кандидатом у депутати, забороняється брати участь у передвиборній агітації.

Відповідно до ч.13 ст.74 закону про вибори народних депутатів (у редакції, що діяла на час розгляду справи судом) надання установам, до яких належать навчальні і загальноосвітні заклади, зокрема «Школа-ліцей №9», будь-яких матеріальних цінностей, що супроводжується згадуванням назви партії чи імені кандидата, є непрямим підкупом виборців.

Незважаючи на зазначені приписи ст.74 закону про вибори народних депутатів, заступник Ялтинського міського голови Особа 1 та директор навчально-виховного комплексу «Школа-ліцей №9» Особа 2 під час виконання своїх посадових обов’язків здійснювали передвиборну агітацію за Партію регіонів, що підтверджується фактичними обставинами справи, встановленими судами першої і апеляційної інстанцій, з наданням навчально-виховному комплексу — «Школа-ліцей №9» комп’ютерної техніки і медичного обладнання.

Отже, суди першої і апеляційної інстанцій у цьому разі не врахували вищевказані вимоги матеріального права, а також норми процесуального законодавства, зокрема ст.69 КАС, що призвело до ухвалення необгрунтованих рішень.

До аналогічних необгрунтованих висновків дійшла колегія Севастопольського апеляційного адміністративного суду у справі №2а-9634/12/0170/3.

Суд першої інстанції встановив, що 1.09.2012 в школі №6 відбувалось святкування Дня знань, на якому були присутні голова постійної комісії з освіти, науки, справ молоді і спорту Особа 10, секретар міської ради м.Ялта Особа 11, депутат Ялтинської міської ради, голова комісії з освіти Особа 12, депутат Ялтинської міської ради Особа 13, довірена особа кандидата в народні депутати Особа 9, методист міського методкабінету Особа 14.

Відеозаписом вказаних подій підтверджується, що довірена особа кандидата в народні депутати Особа 6 Особа 7 промовила:

«От себя лично. От Особы 6 разрешите поздравить вас с этим замечательным праздником. Сегодня я хочу с радостью вам сказать, что Партия регионов подарила школе одиннадцать компьютеров».

Директор середньої загальноосвітньої школи №6 Рещікова А.К. промовила: «Слово предоставляется Особе 7, доверенному лицу кандидата в народные депутаты Особы 6». «Большое спасибо за 11 компьютеров от Партии регионов и Особе 6».

Оцінивши промови відповідачів, які мали місце під час святкування Дня знань, судова колегія, всупереч вимогам стст.68, 74 закону про вибори народних депутатів, дійшла необгрунтованого висновку, що вони не є політичною рекламою у розумінні ч.3 ст.68 закону про вибори народних депутатів, оскільки довірена особа кандидата в депутати Особа 7 мала право привітати школярів, інших осіб, які були присутні на святкуванні Дня знань, як від свого імені, так і від імені кандидата в депутати Особи 6, і ці обставини не є порушенням закону про вибори, оскільки не супроводжувалися прямим схилянням виборців голосувати за або проти кандидатів у депутати, ту чи іншу політичну партію — суб’єктів виборчого процесу.

Більш того, незважаючи на беззаперечні докази, що були встановлені під час розгляду зазначеної справи, про те, що Партія регіонів подарувала школі 11 комп’ютерів, суд апеляційної інстанції зазначив, що це не є порушенням ч.13 ст.74 закону про вибори народних депутатів, оскільки ці комп’ютери були подаровані для використання їх школярами, а школярі не мають права голосу. Крім того, отримання, зокрема, закладом освіти комп’ютерної техніки для використання школярами, незалежно від джерела фінансування, не є політичною подією, не є передвиборною агітацією та не порушує ч.13 ст.74 закону про вибори народних депутатів.

Отже, Севастопольський апеляційний адміністративний суд, правильно встановивши обставини справи, не надав їм належної правової оцінки, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права.

Звертаємо увагу адміністративних судів, що з внесенням змін у Кримінальний кодекс законом від 14.10.2014 №1703-VII передбачено кримінальну відповідальність за здійснення передвиборної агітації (агітації референдуму) шляхом надання підприємствам, установам, організаціям неправомірної вигоди або надання безоплатно товарів, крім встановлених законодавством виключень, робіт, послуг. Отже, якщо під час розгляду виборчої справи будуть встановлені такі обставини, суд повинен винести окрему ухвалу та повідомити про таке органи внутрішніх справ з метою перевірки цих обставин на наявність складу злочину в діях осіб, що проводили таку агітацію.

Політична реклама — це розміщення або поширення матеріалів передвиборної агітації за допомогою рекламних засобів. До політичної реклами належить також використання символіки або логотипів партій — суб’єктів виборчого процесу, а так само повідомлення про підтримку партією — суб’єктом виборчого процесу або кандидатом у депутати видовищних чи інших публічних заходів або привернення уваги до участі у таких заходах партії — суб’єкта виборчого процесу чи певного кандидата у депутати. Реклама друкованих видань (газет, журналів, книг), інших товарів та послуг з використанням прізвищ чи зображень (портретів) кандидатів, назв чи символіки партій — суб’єктів виборчого процесу також є політичною рекламою (ч.3 ст.68 закону про вибори народних депутатів).

Забороняється розміщення політичної реклами в одному блоці з комерційною чи соціальною рекламою. Під час виборчого процесу забороняється використання у комерційній та соціальній рекламі: 1) прізвищ чи портретів кандидатів у депутати; 2) назв чи символіки партій — суб’єктів виборчого процесу (ч.8 ст.74 закону про вибори народних депутатів, ч.9 ст.60 закону про місцеві вибори, ч.11 ст.64 закону про вибори Президента).

Виборчими законами визначено обмеження щодо ведення передвиборної агітації, зокрема ч.9 ст.74 закону про вибори народних депутатів передбачено, що розміщення носіїв політичної реклами на зовнішній поверхні та всередині транспортних засобів громадського користування, у тому числі таксі, розміщення політичної реклами у приміщеннях та на будівлях станцій метрополітену, автобусних та залізничних вокзалів, портів та аеропортів, а також розповсюдження матеріалів передвиборної агітації, у тому числі політичної реклами, через телерадіотрансляційні або інші інформаційні мережі сповіщання пасажирів та інформаційні табло у приміщеннях станцій та вагонах метрополітену, автобусних та залізничних вокзалів, портів та аеропортів, у транспортних засобах громадського користування забороняється.

Аналіз судової практики показав, що суди в основному правильно застосовують зазначені норми.

Так, 9.08.2012 Особа 4 був зареєстрований кандидатом у народні депутати в одномандатному виборчому окрузі №18 і цього ж дня було складено акт приймання-передачі транспортного засобу, а саме автобуса марки «Еталон», модель БАЗ—А079.14, для прийняття у власність Ситковецької територіальної громади та розміщено на сайті фонду Особи 4 Адреса 1 інформацію про подарований автобус, а також зображення самого транспортного засобу, на якому міститься напис про те, що автобус передав фонд Особи 4 зі сприяння економічному розвитку регіону, що свідчить про заздалегідь вмотивовані дії згаданого кандидата.

Таким чином, у цьому випадку відбувся факт безоплатного приймання-передачі транспортного засобу, що надає можливість використання автобуса з політичною рекламою як транспортного засобу громадського користування без переходу права власності на нього мешканцями селища для різних цілей.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що в цьому випадку наявне порушення вимог ч.14 ст.74 закону №4061, яке полягає у тому, що політична реклама, розміщена на подарованому автобусі, містить інформацію про фонд Особи 4 зі сприяння економічному розвитку регіону, що збігається із прізвищем кандидата в народні депутати Особи 4.

Таким чином, колегія суддів дійшла обгрунтованого висновку про наявність факту порушення кандидатом у народні депутати в одномандатному виборчому окрузі №18 Особою 4 чч.9, 14 ст.74 закону «Про вибори народних депутатів України» (постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 6.09.2012, справа № 2а/0270/4165/12).

Відповідно до виборчих законів партії кандидати мають право за рахунок коштів свого виборчого фонду публікувати агітаційні матеріали в друкованих засобах масової інформації будь-яких форм власності, що видаються в Україні, за винятком зарубіжних засобів масової інформації, що діють на території України (ч.1 ст.58 закону про місцеві вибори, ч.12 ст.64 закону про вибори Президента), а також у зареєстрованих в Україні засобах масової інформації, в яких частка зарубіжної власності перевищує п’ятдесят відсотків (ч.6 ст.73, ч.19 ст.74 закону про вибори народних депутатів).

Матеріали передвиборної агітації, передбачені в ч.6 ст.73 закону про вибори народних депутатів, публікуються на підставі угоди, що укладається від імені партії, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, кандидата у депутати в одномандатному окрузі розпорядником поточного рахунку відповідного виборчого фонду партії, кандидатом у депутати з редакцією (видавцем) друкованого засобу масової інформації. Без укладення угоди та надходження коштів на рахунок редакції (видавця) друкованого засобу масової інформації публікація цих матеріалів забороняється. Ця вимога не застосовується до засобу масової інформації, засновником (власником) якого є партія, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, кандидат у депутати в одномандатному окрузі для ведення їх власної передвиборної агітації (ч.7 ст.73 закону про вибори народних депутатів).

Редакції (видавці) друкованих засобів масової інформації усіх форм власності за письмовими запитами Центральної виборчої комісії, окружних виборчих комісій зобов’язані надавати їм усю інформацію про використання друкованої площі для розміщення агітаційних матеріалів, а в разі необхідності — надсилати їм копії відповідних угод, платіжних документів, а також відповідні публікації (ч.8 ст.73 закону про вибори народних депутатів).

Стаття 63 закону про вибори Президента, ст.56 закону про місцеві вибори також дозволяють використання друкованих засобів масової інформації за аналогічними правилами.

Аналіз судової практики показав, що суди не завжди правильно застосовують зазначені норми.

Так, у справі №2а/1770/3418/2012 суд визнав правомірними дії кандидата у народні депутати, який використав у передвиборній агітації друкований засіб масової інформації, а саме «Вісник благодійного фонду». Суд, зокрема, встановив з досліджених доказів у справі, щоОсоба 5, будучи засновником благодійного фонду Особи 5 «Наш край», одночасно є засновником газети благодійного фонду Особи 5 «Наш край» («Вісник Благодійного фонду»), який зареєстровано як друкований засіб масової інформації на підставі свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації серії РВ №619/172-ПР.

У зв’язку з цим суд дійшов висновку, що дії відповідача, пов’язані з публікацією матеріалів передвиборної агітації в газеті благодійного фонду Особи 5 «Наш край», жодним чином не суперечать вимогам закону «Про вибори народних депутатів України» (постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2012).

З таким висновком погодитись неможливо, оскільки відповідно до ч.7 ст.73 закону про вибори народних депутатів вимоги щодо укладення угоди та перерахування коштів на рахунок редакції (видавця) друкованого засобу масової інформації не застосовуються тільки до засобу масової інформації, засновником (власником) якого є партія, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, кандидат у депутати в одномандатному окрузі для ведення їх власної передвиборної агітації.

Як убачається з обставин справи №2а/1770/3418/2012, друкований орган належав благодійному фонду, і метою створення цього друкованого органу не було висвітлення передвиборної агітації кандидата у депутати. Тому висновки суду щодо правомірності дій відповідача суперечать вимогам чч.6, 7 ст.73 закону про вибори народних депутатів.

Разом із тим слід враховувати, що офіційні повідомлення в період виборчого процесу про дії кандидатів у депутати, які є посадовими особами органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування, пов’язані з виконанням ними посадових (службових) повноважень, передбачених Конституцією та законами, і підготовлені у порядку, передбаченому законом «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», не належать до передвиборної агітації. Такі офіційні повідомлення не повинні містити коментарів агітаційного характеру, а також відео-, аудіозаписів, кінозйомок, фотоілюстрацій про дії зазначених осіб як кандидатів у депутати.

Так, у справі №2а-10273/12/2070 Харківський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що стаття «Інформація 1» не містить ознак агітаційного характеру, а є суто інформаційною. Утім вважаємо такі висновки недостатньо обгрунтованими з огляду на таке.

Суд, дослідивши зміст статті «Інформація 1», відзначив, що зазначена публікація не містить у собі передвиборних агітаційних ознак, оскільки в цій статті опубліковано інформацію про здійснення діяльності Особи 4, направленої на допомогу у вирішенні питання водопостачання у районі як діючим народним депутатом, висловлено подяку голови сільради, мешканців району, що не є ознаками передвиборної агітації в розумінні приписів закону «Про вибори народних депутатів України».

Однак суд першої інстанції вважає, що опублікована стаття не містить спонукань до голосування чи неголосування за певну політичну партію, а має інформаційний характер і є особистим поглядом журналіста та мешканців району, які висловлюють подяку, що суд оцінює як те, що відповідає вимогам п.1 ст.26 закону «Про друковані засоби масової інформації в Україні», де передбачено, що журналіст має право на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації.

Відповідно до ч.4 ст.68 закону про вибори народних депутатів офіційні повідомлення в період виборчого процесу повинні стосуватись дій кандидатів у депутати, які є посадовими особами органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування, пов’язаних з виконанням ними посадових (службових) повноважень, передбачених Конституцією та законами. Зазначені офіційні повідомлення повинні бути підготовлені у порядку, передбаченому законом «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації».

Тобто офіційні повідомлення про дії кандидатів у депутати, які є посадовими особами органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування, пов’язаних з виконанням ними посадових (службових) повноважень, повинні мати суто інформаційний характер без будь-яких оціночних суджень.

Між тим, Харківський окружний адміністративний суд установив, що у змісті статті «Інформація 1» містились вислови подяки голови сільради, мешканців району народному депутату Особі 4 за допомогу у вирішенні питання водопостачання у районі. Вважаємо, наявність у статті «Інформація 1» слів подяки народному депутату від посадової особи сільської ради та мешканців району відрізняє це повідомлення від інформаційних і відносить до таких, що суперечить вимогам закону про вибори народних депутатів, оскільки містить не інформацію про діяльність Особи 4 як народного депутата, а оцінку його діяльності посадовою особою органу місцевого самоврядування і мешканцями відповідного населеного пункту (постанова Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2012 у справі №2а-10273/12/2070).

Однією з проблем, що викликає спори в порядку адміністративного судочинства, є використання під час ведення передвиборної агітації кандидатами у депутати або на пост Президента адміністративних повноважень, що належать їм у зв’язку з зайняттям посад в органах державної влади, органах місцевого самоврядування чи на інших підприємствах незалежно від форми власності.

Звертаємо увагу, що відповідно до виборчого законодавства (ч.22 ст.74 закону про вибори народних депутатів, ч.15 ст.64 закону про вибори Президента, ч.2 ст.60 закону про місцеві вибори) кандидатам у депутати забороняється використовувати для проведення передвиборної агітації службовий транспорт, зв’язок, устаткування, приміщення, інші об’єкти та ресурси за місцем роботи, службові чи виробничі наради, збори колективу, а також залучати для передвиборної агітації або використовувати для будь-якої роботи, пов’язаної з проведенням передвиборної агітації, таких осіб:

1) кандидатам у депутати, які займають посади в органах державної влади чи в інших державних органах, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, — посадових та службових осіб органів державної влади чи інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (крім осіб, які перебувають на посадах помічника-консультанта народного депутата);

2) кандидатам у депутати, які займають посади, у тому числі за сумісництвом, на підприємствах незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, у закладах, установах, організаціях, військових частинах (формуваннях), утворених відповідно до законів, — підлеглих їм осіб за місцем роботи (у робочий час).

Забороняється використання приміщень органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування для проведення передвиборної агітації за рахунок коштів виборчих фондів партій, кандидатів у депутати в одномандатному окрузі.

Забороняється проведення агітаційних заходів, розповсюдження передвиборних агітаційних матеріалів, демонстрація агітаційних фільмів чи кліпів, розповсюдження виборчих листівок, плакатів, інших друкованих агітаційних матеріалів чи друкованих видань, у яких розміщено матеріали передвиборної агітації, публічні заклики голосувати за чи не голосувати за партії — суб’єктів виборчого процесу, кандидатів у депутати в одномандатному окрузі або публічна оцінка діяльності цих партій чи кандидатів у депутати під час проведення заходів, організованих органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, державними чи комунальними підприємствами, закладами, установами, організаціями.

Забороняється розміщення агітаційних матеріалів та політичної реклами на будинках і в приміщеннях органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій державної та комунальної форми власності.

Так, Вінницький апеляційний адміністративний суд, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу кандидата у народні депутати Особи 3на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.10.2012 у справі за адміністративним позовом кандидата у народні депутати Особи 4 про визнання протиправними дій відповідача щодо надання жителям гуртожитку УТОГ безоплатно 5 газових плит, встановив таке.

20.10.2012 о 14:00 у приміщенні гуртожитку за адресою: м.Чернівці, 2-й провулок Кармелюка, 2 працівниками ПАТ «Чернівцігаз» за участю секретаря міської ради, який виконує повноваження Чернівецького міського голови, Особою 4 було встановлено 5 газових плит, закуплених депутатом Чернівецької міської ради VI скликання Особою 6, фракція «Наша Україна» за власні кошти, у зв’язку з обмеженістю бюджетних коштів. Тобто суд дійшов висновку, що секретар Чернівецької міської ради діяв як посадова особа Чернівецької міської ради (ухвала ВААС від 28.10.2012 у справі №2а/2470/2623/12).

Однак у мотивувальній частині рішення суд неправильно дав тлумачення норм матеріального права щодо повноважень органів місцевого самоврядування, а саме: положення п.1 ч.1 ст.34 закону «Про місцеве самоврядування в Україні». Згідно з вказаними нормами до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження: 1) встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення; 2) вирішення відповідно до законодавства питань про подання допомоги інвалідам, ветеранам війни та праці, сім’ям загиблих (померлих або визнаних такими, що пропали безвісти) військовослужбовців, а також військовослужбовців, звільнених у запас (крім військовослужбовців строкової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу) або відставку, інвалідам з дитинства, багатодітним сім’ям у будівництві індивідуальних жилих будинків, проведенні капітального ремонту житла, у придбанні будівельних матеріалів; відведення зазначеним особам у першочерговому порядку земельних ділянок для індивідуального будівництва, садівництва та городництва.

Згідно з ч.1 ст.63 закону «Про місцеве самоврядування в Україні» доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів.

Відповідно до ч.1 ст.64 закону «Про місцеве самоврядування в Україні» видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються відповідними рішеннями про місцевий бюджет; видатки, пов’язані із здійсненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад, — відповідними рішеннями про районний та обласний бюджети.

Органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією, цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом (ч.2 ст.71 закону про місцеве самоврядування в Україні).

Отже, враховуючи викладене, власні кошти органу місцевого самоврядування — це кошти органу місцевого самоврядування, отримані за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів, а не власні (особисті) кошти посадових осіб цих органів місцевого самоврядування.

Згідно з п.13 ч.4 ст.42 закону про місцеве самоврядування в Україні сільський, селищний, міський голова є розпорядником бюджетних коштів, використовує їх лише за призначенням, визначеним радою.

Тобто секретар міської ради, який виконував повноваження міського голови згідно з обставинами справи №2а/2470/2623/12, не мав повноважень від імені міської ради здійснювати встановлення за рахунок власних (особистих) коштів додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення, передбачених п.1 ч.1 ст.34 закону «Про місцеве самоврядування в Україні».

Необхідно відзначити, що досить проблематичним є притягнення до відповідальності осіб, які розпочинають передвиборну агітацію до реєстрації кандидатом у депутати, оскільки всі вище наведені обмеження, передбачені чинним виборчим законодавством, поширюються тільки на осіб, які вже зареєстровані кандидатами у депутати, тобто є учасниками виборчого процесу і можуть бути суб’єктами відповідальності за діючим законодавством.

Так, до Окружного адміністративного суду м.Києва звернувся кандидат у народні депутати по одномандатному виборчому округу №220Особа 1 з позовом до кандидата у народні депутати по одномандатному виборчому округу №220 Особи 3, в якому позивач просить визнати дії відповідача Особи 3 щодо розповсюдження по поштових скриньках мешканців Подільського району м.Києва своєї візитної картки разом із абонементом на безкоштовну передплату газети «Право киян» протиправними та такими, що порушують та не відповідають нормам закону «Про вибори народних депутатів України», а саме вчинені з порушенням обмежень щодо заборони проведення передвиборної агітації, що супроводжується наданням виборцям безоплатно товарів, послуг, робіт (п.13 ст.74).

На обгрунтування позову позивач зазначає, що відповідач 11.08.2012 зареєстрований кандидатом у народні депутати. Проте ще до того, як відповідача було зареєстровано кандидатом у депутати, останній розпочав передвиборну агітацію. Зокрема, як зазначає позивач у позовній заяві, до 11.08.2012 по поштових скриньках мешканців Подільського району м.Києва розповсюджувались візитні картки відповідача з прикріпленими до них абонементами на безкоштовну передплату газети ГО «Право киян», засновником та лідером якої, як зазначає позивач, є відповідач. У судовому засіданні позивач зазначив, що такі дії продовжувались станом до та після зазначеної дати. Тобто, як зазначає позивач, відповідачем було розпочато передвиборну агітацію, яка спонукає виборців голосувати за нього, ще до того, як його було зареєстровано кандидатом у депутати (постанова ОАСК від 19.08.2012, справа № 2а-11348/12/2670).

Суд, дослідивши матеріали зазначеної справи, дійшов висновку, що оскільки у період до 11.08.2012 відповідач не був зареєстрований кандидатом у народні депутати, тож не був суб’єктом обмежень, встановлених законом про вибори народних депутатів, тому не може бути суб’єктом відповідальності за цим законом за дії, вчинені до дати реєстрації у зв’язку з реалізацією своїх функцій та позиції як громадського діяча.

Відповідно до п.6 ч.9 ст.78 закону про вибори народних депутатів офіційний спостерігач від партії, кандидата у депутати, громадської організації має право складати акт про порушення цього закону, що підписується ним та не менше як двома виборцями, які засвідчують факт цього порушення, із зазначенням їхніх прізвищ, імен, по батькові, місця проживання та адреси житла, та подавати його до відповідної виборчої комісії чи до суду. Аналогічні права спостерігачів містяться у законі про місцеві вибори (п.8 ч.7 ст.65) і у законі про вибори Президента (п.6 ч.9 ст.69).

Відповідно до ч.13 ст.76 закону про вибори народних депутатів кандидат у депутати, його довірена особа мають права уповноваженої особи партії, передбачені пп.1, 4, 5 ч.14 ст.75 цього закону.

Згідно з п.5 ч.14 ст.75 закону про вибори народних депутатів уповноважена особа партії має права офіційного спостерігача від партії, передбачені ч.9 ст.78 цього закону.

Керуючись цими нормами, можемо дійти висновку, що особами, які мають право фіксувати виявлені порушення, є:

• уповноважена особа партії;

• кандидат у депутати;

• довірена особа кандидата у депутати;

• офіційний спостерігач від партії;

• офіційний спостерігач від кандидата у депутати;

• офіційний спостерігач від громадської організації.

Ураховуючи викладене, суд рішенням від 2.09.2012 у справі №2а/1170/3418/2012 неправомірно виключив з числа доказів акт про порушення вимог проведення передвиборної агітації (додаток 3), обгрунтовуючи це тим, що «акт не може підтверджувати факт порушення, тому що складений, у тому числі і за участі довіреної особи позивача, що може свідчити про упередженість у викладенні фактів, наведених у цьому акті».

Прикладом правильної оцінки правомірності актів про порушення виборчого законодавства є постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 5.11.2012 №2а/713/238/12, 713/4997/12.

Оцінюючи наявні у справі докази, апеляційний суд, зокрема, не взяв до уваги акт від 28.10.2012, складений Особою 4 та підписаний двома виборцями — Особою 5 та Особою 6, оскільки «цей акт не містить інформації про статус особи, яка його складала, що не дає можливості встановити, чи наділена вказана особа відповідно до закону про вибори народних депутатів правом складати такий акт, та не містить чіткого викладу обставин виявленого порушення, тобто акт не відповідає вимогам п.6 ч.9 ст.78 закону про вибори народних депутатів України, а відповідно не є належним та допустимим доказом на підтвердження факту наявності викладених у ньому обставин».

Натомість колегія суддів уважає, що інший акт від 28.10.2012, складений довіреною особою кандидата у народні депутати по одномандатному виборчому округу №71 Особою 1, Особою 2 та виборцями Особою 7 та Особою 8, відповідає вимогам п.6 ч.9 ст.78 закону про вибори народних депутатів, тому є належним та допустимим доказом на підтвердження факту наявності викладених у ньому обставин.

Аналогічного висновку дійшли судді ЛААС у постанові від 5.11.2012 №177978/12, якою скасували постанову Хустського районного суду Закарпатської області від 1.11.2012 у справі №2а-237/12/0713 і визнали акт, складений довіреною особою кандидата у народні депутати по 71 одномандатному округу Особою 1, Особою 2, належним і допустимим доказом, оскільки при його складанні дотримано вимоги п. 6 ч.9 ст.76 закону про вибори народних депутатів України.

Розглядаючи позовні вимоги про встановлення факту порушення відповідачами вимог виборчого законодавства (у тому числі встановлення факту підкупу виборців), суди повинні враховувати, що встановлення зазначених фактів може бути самостійним предметом адміністративного позову.

Так, відповідно до п.6 ч.2 ст.17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється лише на спори стосовно правовідносин, які виникли в межах виборчого процесу й стосувалися підготовки та проведення виборів, і які розглядаються за особливостями, встановленими стст.172—179 КАС. Спори, які виникли поза межами виборчого процесу або не стосуються виборчого процесу (проведення та підготовки виборів), не належать до виборчих спорів у розумінні КАС, а тому визначення судової юрисдикції таких спорів та їх розгляд здійснюється в загальному порядку.

Крім того, відповідно до вказаної норми юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі спори стосовно правовідносин, які виникли в межах виборчого процесу й стосувалися підготовки та проведення виборів, незалежно від того, чи є стороною у цьому спорі суб’єкт владних повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС), оскільки у виборчих спорах така вимога не є обов’язковою. Виборчий спір може виникнути між суб’єктами (учасниками) виборчого процесу, які не є суб’єктами владних повноважень у розумінні КАС (п.7 ч.1 ст.3 КАС). Тобто основною умовою для визначення юрисдикції адміністративних судів стосовно виборчих спорів є предмет цих спорів.

Тому справи за позовними заявами про встановлення факту підкупу виборців належать до юрисдикції адміністративних судів  і можуть бути самостійним предметом адміністративного позову. Вимоги про встановлення таких фактів можуть міститися в одній позовній заяві з вимогою про визнання дій кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії, їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб’єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб’єктів виборчого процесу, протиправними. Про встановлення таких фактів обов’язково зазначається в резолютивній частині судового рішення.

Як свідчить аналіз судової практики, часто суб’єкти виборчого процесу, наділені правом звернення до суду в порядку ст.175 КАС, звертаються з позовними вимогами стосовно скасування реєстрації кандидата або оголошення попередження кандидату в депутати.

Звертаємо увагу, що позовні вимоги у справах, що розглядаються в порядку ст.175 КАС відносно оскарження дій або бездіяльності кандидатів та інших суб’єктів виборчого процесу, пов’язаних з підкупом виборців, щодо скасування реєстрації або оголошення попередження кандидату в депутати не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Правильних висновків у цьому зв’язку дійшов Полтавський окружний адміністративний суд у справі №2а-1670/6229/12.

Так, 28.09.2012 позивач — кандидат у народні депутати в одномандатному виборчому окрузі №148 Особа 1 — звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до кандидата в народні депутати в одномандатному виборчому окрузі №148 Особи 2про визнання протиправними дій кандидата в народні депутати в одномандатному виборчому окрузі №148 Особи 2 щодо здійснення непрямого підкупу виборців шляхом організації безкоштовної екскурсії для школярів та скасування реєстрації кандидата в народні депутати в одномандатному виборчому окрузі №148 Особи 2.

Відмовляючи у відкритті провадження у частині позовних вимог щодо скасування реєстрації кандидата у народні депутати, суд обгрунтовано виходив з такого.

Відповідно до ч.1 ст.17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється на: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; 4) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; 5) спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

У п.1 ч.1 ст.3 КАС міститься визначення терміна «справа адміністративної юрисдикції», а саме: справа адміністративної юрисдикції — переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб’єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов’язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб’єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою інших суб’єктів, а ці суб’єкти відповідно зобов’язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб’єкта.

Згідно з вимогами ст.61 закону «Про вибори народних депутатів України» від 17.11.2011 №4061-VІ передбачена виключна компетенція ЦВК щодо попередження та скасування реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати.

З огляду на викладене позовна вимога щодо скасування реєстрації кандидата в народні депутати в одномандатному виборчому окрузі №148 Особи 2 не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Щодо попередження та скасування реєстрації кандидатів у депутати, кандидата на посаду сільського, селищного, міського голови, старости, то відповідно до чч.1, 7 ст.47 закону про місцеві вибори ці повноваження належать до виключної компетенції територіальної виборчої комісії.

Відповідно до ч.1 ст.56 закону про вибори Президента рішення про скасування реєстрації кандидата на пост Президента приймає ЦВК.

Зазначені приписи законів слід враховувати під час розгляду виборчих спорів щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента, кандидата у депутати, кандидата на посаду сільського, селищного, міського голови, старости або оголошення попередження.

Відповідно до ч.4 ст.175 КАС позовну заяву може бути подано до адміністративного суду у строк, встановлений чч.6, 7 ст.172 цього кодексу.

Згідно з ч.6 ст.172 КАС позовні заяви щодо рішень, дій чи бездіяльності виборчої комісії, комісії з референдуму, членів цих комісій може бути подано до адміністративного суду у п’ятиденний строк з дня прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності.

Нормами ст.179 КАС визначено, що на обчислення строків, встановлених стст.172—177 цього кодексу, не поширюються правила чч.2—10 ст.103 цього кодексу.

Строки, встановлені стст.172—177 цього кодексу, обчислюються календарними днями і годинами. Останнім днем строку, який має закінчитися з настанням певної події, є день, що передує дню вказаної події.

Днем бездіяльності є останній день встановленого законом строку, в який мало бути вчинено дію або прийнято рішення. Днем подання позовної заяви, апеляційної скарги є день їх надходження до відповідного суду. Строки подання позовних заяв і апеляційних скарг, встановлені стст.172—177 цього кодексу, не може бути поновлено. Позовні заяви, апеляційні скарги, подані після закінчення цих строків, суд залишає без розгляду.

Норми стст.172—179 КАС є спеціальними порівняно з іншими нормами КАС, а тому ці норми мають пріоритет над іншими нормами КАС.

Важливим елементом цих строків є момент їх початку, який визначається днем прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності. Це перша відмінність строку звернення до суду щодо розв’язання виборчих спорів від строку звернення до суду в інших спорах адміністративної юрисдикції, в яких, як правило, цей строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Отже, у виборчих спорах немає необхідності з’ясування обставин щодо дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Таке правове становище дозволяє чітко визначити початок строку звернення до суду для розв’язання виборчих спорів, який не залежить від суб’єктивного сприйняття позивачем моменту порушення його права чи інтересу.

Позовна заява у спорах, пов’язаних з виборчим процесом, залишається без розгляду, якщо позивач пропустив строк звернення до суду, що передбачено ч.5 ст.179 КАС.

Оскільки ч.5 ст.179 КАС встановлено, що позовні заяви у спорах, пов’язаних з виборчим процесом, подані з пропущенням строку, залишаються без розгляду, то положення ч.1 ст.100 цього кодексу в цих спорах не застосовуються.

У разі пропущення строку звернення до суду позовні заяви у спорах, пов’язаних з виборчим процесом, залишаються судами без розгляду на будь-якій стадії проходження справи в суді: відкриття провадження, в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи (ч.2 ст.100 КАС). Така правова позиція викладена в п.9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду від 1.11.2013 №15.

Аналіз судової практики показав, що суди в основному правильно застосовують наведені норми. Однак у поодиноких випадках суди першої інстанції допускали помилки на стадії відкриття провадження.

Так, Полтавський окружний адміністративний суд ухвалою від 28.09.2012 у справі №2а-1670/6229/12 залишив без розгляду позов кандидата в народні депутати в одномандатному виборчому окрузі №148 Особи 1 у частині визнання протиправними дій та відмовив у відкритті провадження у вказаній справі в частині скасування реєстрації кандидата в народні депутати.

Залишаючи без розгляду частину позовних вимог, суд першої інстанції виходив з положень стст.172—177, чч.4, 6 ст.175, ст.179 КАС, констатуючи пропущення строків звернення до суду (про порушене право позивач дізнався 16.09.2012, а до суду звернувся 28.09.2012).

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд теж виходив з норм виборчого законодавства, зокрема вимог ст. 61 закону «Про вибори народних депутатів України», якими передбачена виключна компетенція ЦВК щодо попередження та скасування реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати.

Скасовуючи зазначене судове рішення, Харківський апеляційний адміністративний суд у своїй ухвалі від 2.10.2012 вказав на те, що суд першої інстанції не виконав обов’язку щодо встановлення статусу суб’єкта виборчого процесу, яким має бути наділений позивач у цій категорії справ, що призвело до неправильного вирішення питання про розгляд позовної заяви з особливостями, встановленими стст.172—179 КАС.

У ході апеляційного розгляду було встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази наявності у позивача Особи 1 статусу кандидата в народні депутати, який зареєстрований в одномандатному виборчому окрузі №148. У свою чергу апелянт, зареєстрований в одномандатному виборчому окрузі №148 — кандидат у народні депутати Особа 1, вказував на те, що ніякого позову не подавав.

Після повернення справи до суду першої інстанції Полтавський окружний адміністративний суд ухвалою від 3.10.2012 позовну заяву залишив без руху у зв’язку з невідповідністю її вимогам ст.106 КАС (зокрема, у зв’язку з відсутністю доказів на підтвердження наявного у позивача статусу кандидата в народні депутати в одномандатному виборчому окрузі №148). Проте вимоги такої ухвали були не виконані позивачем, що зумовило постановлення судом 3.10.2012 ухвали про визнання позову неподаним та його повернення.

Таким чином, при вирішенні питання про відкриття провадження у справах цієї категорії суди повинні більше уваги приділяти суб’єктному складу учасників виборчих правовідносин, оскільки це впливає на правильність вирішення питання про розгляд позовної заяви з особливостями, встановленими стст.172 — 179 КАС, чи в загальному порядку.

Підкуп виборців знаходиться серед правопорушень, найбільш небезпечних і таких, що завдає значної шкоди виборчим правовідносинам, оскільки зазіхає на свободу волевиявлення виборців, нехтує виборчими правами громадян і порушує фундаментальні конституційні цінності та принципи народовладдя. З метою протидії підкупу виборців законодавець встановлює різні види відповідальності за його вчинення: кримінальну, адміністративну, а також конституційно-правову.

Конституційно-правова відповідальність за підкуп виборців, поряд з кримінальною та адміністративною відповідальністю за діяння, пов’язані з підкупом виборців в електоральній сфері, є різновидом публічно-правової відповідальності за порушення законодавства про вибори.

Конституційно-правова відповідальність за підкуп виборців має ряд специфічних властивостей і якостей, що відрізняють її від інших різновидів юридичної відповідальності, задіяних для забезпечення законодавчої заборони на вчинення підкупу виборців: особливим колом джерел, специфікою її фактичної підстави, суб’єктним складом, процесуальною формою її реалізації, спеціальними санкціями і правовими наслідками покарання винних осіб.

Нормативною підставою конституційно-правової відповідальності за підкуп виборців є виключно норми законодавства про вибори, що містять заборони та обмеження на проведення передвиборної агітації учасниками виборчих правовідносин, поєднаної з деформуванням свободи формування волі виборців і її вільного вираження при голосуванні за допомогою підкупу виборців.

Фактичною підставою конституційно-правової відповідальності за підкуп виборців є вчинене особою виборче правопорушення, що містить всю сукупність необхідних ознак, які утворюють відповідно до законодавства про вибори склад правопорушення у вигляді підкупу виборців.

Наразі чинне законодавство про вибори передбачає за підкуп виборців оголошення попередження кандидату або партії Центральною виборчою комісією (пп.1, 2 ч.2 ст.61 закону про вибори народного депутата, пп.1, 2 ч.3 ст.56 закону про вибори Президента) або територіальною виборчою комісією (ч.7 ст.47 закону про місцеві вибори).

На нашу думку, оголошення лише попередження відповідному суб’єкту виборчого процесу як міра конституційно-правової відповідальності за підкуп виборців є недостатньою і такою, що не відповідає тяжкості правопорушення, оскільки жодним чином не обмежує особу, до якої застосовується, в реалізації її пасивних виборчих прав. У зв’язку з цим логічним було б закріплення у виборчому законодавстві положень, які б посилювали санкції за підкуп виборців і позбавляли осіб, винних у скоєнні цього конституційно-правового порушення, права на реалізацію свого пасивного виборчого права в рамках відповідної виборчої кампанії (відмова у реєстрації кандидату, який ще не зареєстрований; скасування реєстрації кандидата, який вже зареєструвався; скасування рішення виборчої комісії про результати виборів тощо).

Отже, підкуп виборців за родовою приналежністю об’єкта делікту може відноситися до кримінального злочину (як кваліфікуючі ознаки для складів злочинів, передбачених ст.160 КК) або до адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого встановлена кодексом про адміністративні правопорушення (ст.212¹⁰), або до виборчого правопорушення, що тягне застосування заходів конституційно-правової властивості.

Враховуючи викладене, справи з позовною вимогою щодо встановлення факту підкупу виборців як виборчого правопорушення, за здійснення якого застосовуються конституційно-правові санкції, належать до юрисдикції адміністративних судів і можуть міститися як в одній позовній заяві з вимогою про визнання дій кандидатів, їхніх довірених осіб, партії, місцевої організації партії, їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб’єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб’єктів виборчого процесу, протиправними, так і бути самостійним предметом адміністративного позову. Про встановлення таких фактів обов’язково зазначається в резолютивній частині судового рішення.

При кваліфікації діяння підкуп виборців як виборчого правопорушення в обов’язковому порядку слід визначати безпосередній об’єкт. Ним виступають ті суспільні відносини, які виникають у зв’язку з встановленим посяганням на порушення свободи реалізації активного виборчого права конкретного виборця або групи виборців.

Суспільні відносини, що становлять об’єкт підкупу виборців, складаються з приводу предмета, за допомогою якого заподіюється їм шкода. В якості такого предмета можуть виступати як матеріалізовані об’єкти у вигляді грошових коштів, подарунків, інших матеріальних цінностей, так і ті, які мають матеріальне вираження вигоди: пільговий розпродаж товарів, безоплатні або пільгові послуги тощо.

Для настання конституційно-правової відповідальності вартісний розмір предмета підкупу виборців повинен перевищити три відсотки розміру мінімальної заробітної плати (згідно із законом про вибори народних депутатів) і п’ять відсотків розміру мінімальної заробітної плати (згідно із законом про місцеві вибори). При цьому якщо товари, що розповсюджуються під час передвиборної агітації серед виборців чи в закладах, установах, організаціях, не містять візуального зображення назви, символіки, прапора партії, то незалежно від вартісного розміру такі товари можуть бути віднесені до предметів підкупу виборців. Під час проведення виборів Президента вартісний розмір предмета підкупу виборців для настання конституційно-правової відповідальності значення не має.

Сформульований законодавцем підкуп виборців як виборче правопорушення, як правило, має формальний склад, тобто необхідним і достатнім (обов’язковим) елементом об’єктивної сторони є саме протиправне діяння, а настання шкідливих наслідків і виявлення причинно-наслідкових зв’язків між ними і протиправним діянням не завжди є обов’язковими (факультативними) ознаками.

Настання конституційно-правової відповідальності за підкуп виборців зв’язується з фактом передачі чи обіцянкою передачі предмета підкупу. Вже самим цим діянням завдається шкода охоронюваним цінностям і встановлювати його шкідливі наслідки не потрібно, оскільки підкуп виборців у цих випадках формулюється законодавцем як формальний склад правопорушення.

Законодавець також пов’язує об’єктивну сторону підкупу виборців як виборчого правопорушення з діянням, що має складний склад правопорушення, який містить взаємозалежні і взаємообумовлені протиправні дії третіх осіб, що підпадають під ознаки підкупу виборців, а також з дією кандидата, політичної партії, їх уповноважених представників у вигляді доручення цим третім особам вчинити зазначені дії.

У зв’язку з цим, враховуючи те, що ч.3 ст.160 КК криміналізовано непрямий підкуп виборців, що здійснюється під час проведення передвиборної агітації за участі підприємств, установ, організацій, позовні вимоги про встановлення факту підкупу виборців за безпосередньої участі юридичних осіб (благодійних фондів, громадських організацій, навчально-виховних закладів тощо) підлягають розгляду в порядку кримінального судочинства.

Законодавець виділяє як неодмінну кваліфікуючу ознаку підкупу виборців умову його пов’язаності з проведенням передвиборної агітації, виходячи з того, що основу об’єкта і змісту передвиборної агітації як виборчих правовідносин та об’єкта правової охорони підкупу виборців як виборчого правопорушення становлять загальні за своєю юридичною природою явища — формування політичної волі виборців і її вираження під час голосування на виборах. Час вчинення діяння є також істотним елементом об’єктивної сторони підкупу виборців.

Таким чином, підкуп виборців як виборче правопорушення представляє різновид протиправних суспільно шкідливих діянь у вигляді надання або обіцянки надання майнових матеріальних вигод виборцям при проведенні передвиборної агітації з метою схилити їх до реалізації ними свого активного виборчого права не вільно, а в інтересах досягнення певним кандидатом чи виборчим об’єднанням вигідного для них результату, за вчинення яких застосовуються конституційно-правові санкції, встановлені законодавством про вибори.

© Закон і Бізнес