Верховний Суд України зробив висновок щодо земельного податку

головуючого — Гриціва М.І.,

суддів: Волкова О.Ф., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця Особи 11 до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,

У листопаді 2014 року ФОП звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.06.2014 №2251-15 про зобов’язання сплатити земельний податок.

Вимоги мотивував тим, що фізична особа-підприємець, яка обрала спрощену систему оподаткування, звільняється від нарахування та сплати земельного податку за земельну ділянку, що використовується ним в господарській діяльності.

Цьому зверненню передувала перевірка, за наслідками якої ДПІ дійшла висновку, що Особа 11 як фізична особа, у власності якої є нежитлове приміщення в будинку за Адресою 1 та в користуванні земельна ділянка, яка відповідає розміру пропорційної частини цього приміщення, не сплатив земельний податок. У зв’язку з цим йому як фізичній особі, в користуванні якої є земля, надіслали (вручили) оскаржене податкове повідомлення-рішення з вимогою сплатити податковий платіж у сумі 2730 грн. 93 коп.

Окружний адміністративний суд м.Києва постановою від 30.01.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2015, позов задовольнив. Рішення про визнання противними дій ДПІ й скасування податкового повідомлення-рішення обґрунтував тим, що ФОП, який у процесі своєї господарської діяльності використовує належне йому на праві власності нежитлове приміщення, на підставі пп.4 п.297.1 ст.297 Податкового кодексу звільняється від сплати податку за земельну ділянку, на якій розташоване це приміщення.

Вищий адміністративний суд ухвалою від 14.04.2015 на підставі п.5 ч.5 ст.214 Кодексу адміністративного судочинства відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ДПІ.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом з підстави неоднакового застосування ВАС пп.14.1.34, 14.1.71 п.14.1 ст.14, стст.269, 270, п.286.1 ст.286 ПК у подібних правовідносинах.

Як на приклад неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права ДПІ посилається на ухвалу ВАС від 18.07.2013 у справі №К/9991/1892/11, у якій цей суд дійшов висновку, що суб’єкт господарювання, використовуючи будівлі та споруди у своїй підприємницькій діяльності на умовах найму, має передбачати не лише оплату за користування майном, а й відшкодування сум земельного податку.

Отже, завданням перегляду у цій справі є потреба у формулюванні правозастосовного висновку щодо того, чи повинна фізична особа, яка є власником нежитлового приміщення, що складає частину будівлі, і власником чи користувачем земельної ділянки, за розміром пропорційної частини нежитлового приміщення платити земельний податок у разі, коли фізична особа набуває статусу суб’єкта господарювання, обирає вид економічної діяльності, надання в найм (оренду) належного їй нерухомого майна та спрощену систему оподаткування, за якою земельний податок не платиться.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку про таке.

За пп.14.1.72 і 14.1.73 п.14.1 ст.14 ПК земельним податком визнається обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до пп.269.1.1 і 269.1.2 п.269.1 ст.269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з пп.270.1.1 п.270.1 ст.270 ПК об’єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до п.286.1 ст.286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

За п.287.7 ст.287 ПК у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Згідно з п.287.8 цієї ж статті власник нежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному житловому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У чч.1 та 2 ст.120 Земельного кодексу встановлено, що у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За стст.125 і 126 цього кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1.07.2004 №1952-IV.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення ст.377 Цивільного кодексу. За ст.378 цього кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об’єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов’язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов’язок зі сплати земельного податку для фізичної особи — власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-от: набуття нею статусу суб’єкта господарювання, діяльність якого пов’язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до п.291.3 ст.291 ПК юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим гл.1 розд.XIV ПК та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За п.291.2 ст.291 ПК спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п.297.1 ст.297 цього кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У п.269.2 ст.269 ПК також передбачено, що суб’єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому гл.1 розд.XIV цього кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

За пп.4 п.297.1 ст.297 ПК платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб’єкта господарювання від виконання податкових зобов’язань зі сплати податків, встановлених у п.297.1 ч.297 ПК, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб’єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежитлове приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлено.

Із встановлених обставин справи випливає, що Особа 11 як фізична особа з лютого 2007 року є власником нежитлового приміщення площею 60,8 м², що знаходиться в багатоквартирному будинку за Адресою 1. Право власності на нежитлове приміщення засвідчується реєстраційним посвідченням від 22.02.2007 №1, а право користування земельною ділянкою, на якій розташоване це приміщення, — витягом із технічної документації №Ю-20879/2008, черговим кадастровим планом-реєстром земельних ділянок та витягом з бази даних міського земельного кадастру.

13.02.2013 Особа 11 був зареєстрований як суб’єкт господарювання — фізична особа-підриємець, діяльність якого полягала у надаванні в оренду й експлуатації власного чи орендованого нерухомого майна. У березні того самого року ФОП обрав спрощену систему оподаткування.

Упродовж 2013—2014 років ФОП на підставі договору надав у найм (оренду) належне йому на праві власності нежитлове приміщення.

Підсумовуючи сказане, колегія суддів дійшла такого висновку.

У розумінні положень пп.14.1.72, 14.1.73 п.14.1 ст.14, пп.269.1.1, 269.1.2 п.269.1, п.269.2 ст.269, пп.270.1.1, 270.1.2 п.270.1 ст.270, п.291.2 ст.291, пп.4 п.297.1 ст.297 ПК платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов’язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов’язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб’єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб’єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов’язку сплати земельного податку.

Надання в найм (оренду) нежитлового приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом із майном наймачу передається й обов’язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

Відповідно до пп.«а» п.2 ч.2 ст.243 КАС у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, ВС має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення.

Нормативне тлумачення норм податкового закону, неоднаковість застосування яких оспорюється, в контексті змісту фактичних обставин справи дає підстави для задоволення заяви ДПІ про скасування незаконних рішень судів касаційної, апеляційної і першої інстанцій та ухвалення нового рішення — про відмову в задоволенні позову.

Керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС

Заяву ДПІ у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 30.01., ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2015 й ухвалу ВАС від 14.04.2015 скасувати.

У задоволенні позовної заяви фізичної особи-підприємця Особи 11 до ДПІ у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення відмовити.

Постанова є остаточною й не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п.3 ч.1 ст.237 КАС.

© Закон і Бізнес