Верховний Суд України погодився з висновками ЄСПЛ щодо зізнань

головуючого — судді-доповідача Пивовара В.Ф.,

суддів: БАРБАРИ В.П., БЕРДНІК І.С., ВОЛКОВА О.Ф., ВУС С.М., ГЛОСА Л.Ф., ГОШОВСЬКОЇ Т.В., ГРИЦІВА М.І., ГУМЕНЮКА В.І., ЄМЦЯ А.А., ЖАЙВОРОНОК Т.Є., КАНИГІНОЇ Г.В., КЛІМЕНКО М.Р., КОВТЮК Є.І., КОЛЕСНИКА П.І., КОРОТКЕВИЧА М.Є., КОРОТКИХ О.А., КРИВЕНДИ О.В., КРИВЕНКА В.В., ЛЯЩЕНКО Н.П., МАРИНЧЕНКА В.Л., ОХРІМЧУК Л.І., ПАНТАЛІЄНКА П.В., ПОТИЛЬЧАКА О.І., ПОШВИ Б.М., ПРОКОПЕНКА О.Б., РОМАНЮКА Я.М., САМСІНА І.Л., СЕНІНА Ю.Л., СІМОНЕНКО В.М., ТЕРЛЕЦЬКОГО О.О., ШИЦЬКОГО І.Б., ШКОЛЯРОВА В.Ф., ЯРЕМИ А.Г.,

розглянувши на спільному засіданні всіх судових палат справу щодо Особи 38 про перегляд судових рішень щодо останнього з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушень міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом,

Вироком Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 17.03.2010 Особу 38, Інформація 1, раніше не судимого, засуджено за ч.1 ст.115 КК до позбавлення волі на строк 13 років.

Особу 38 визнано винуватим у тому, що він 1.05.2007, приблизно о 1 год., знаходячись на вулиці Шкільній у селі Чорниводи Городоцького району Хмельницької області, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, на грунті особистих неприязних відносин, під час сварки умисно вбив свою дружину Особу 40, завдавши їй численних ударів у тулуб заздалегідь наготовленим кухонним ножем.

Смерть Особи 40 настала на місці події від колото-різаних поранень грудної клітки із ушкодженням легень, серця, правої долі печінки та інших ушкоджень, що супроводжувались масивною зовнішньою та внутрішньою кровотечею.

Апеляційний суд Хмельницької області ухвалою від 26.05.2010 вирок залишив без зміни.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду ухвалою від 24.03.2011 касаційні скарги засудженого Особу 38 та захисника Особу 41 залишила без задоволення, а судові рішення — без зміни.

19.02.2015 Європейський суд з прав людини одноголосно постановив рішення у справі «Жизіцький проти України», яке набуло статусу остаточного 19.05.2015, про порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а саме:

ст.3 конвенції, яка полягає в тому, що до заявника під час його перебування в міліції застосовували електричний струм, що є особливо тяжкою формою жорстокого поводження, здатною викликати сильний біль і нестерпні страждання, а тому має вважатись катуванням.

Суд зауважив, що дві судово-медичні експертизи виявили на тілі заявника тілесні ушкодження, які могли бути йому завдані як до затримання, так і під час тримання під вартою. Версію заявника щодо їх виникнення внаслідок застосування до нього електричного струму працівниками міліції висновками експертів спростовано не було, і жодного альтернативного пояснення походження зазначених тілесних ушкоджень так і не було наведено. За таких обставин Суд визнав, що зазначені твердження заявника мають достатню доказову базу, та дійшов висновку, що заявника було піддано катуванню.

Крім того, Суд зазначив, що застосування до заявника сили мало на меті його приниження, підкорення та примушення його до надання визнавальних показань щодо вчинення тяжкого злочину.

Суд також встановив порушення процесуального аспекту ст.3 конвенції у зв’язку з непроведенням ефективного розслідування за скаргами заявника на його катування працівниками міліції.

Як зазначив Суд, національні органи влади не вжили жодних переконливих заходів для встановлення походження тілесних ушкоджень на геніталіях заявника, яких той зазнав під час його перебування в міліції, а також так і не надали заявникові статусу потерпілого і не допитали у такому статусі;

п.1 ст.6 конвенції у зв’язку з наданням заявником визнавальних показань під примусом.

Суд дійшов висновку, що національні суди прийняли визнавальні показання заявника, отримані шляхом жорстокого з ним поводження, що становило катування, як докази у судовому провадженні, що звело нанівець саму суть права заявника не свідчити проти себе, незалежно від того, яку вагу зазначені зізнання мали у доказовій базі для його засудження, і незалежно від того, що він неодноразово підтверджував ці визнавальні показання протягом слідства.

Суд зазначив, що у випадку, коли особу, як було у цій справі, засуджено за результатами судового розгляду, який не відповідав вимогам конвенції щодо справедливості, належним способом виправлення такого порушення може в принципі бути новий розгляд, перегляд або відновлення провадження за вимогою заявника.

У заяві засуджений Особа 38, посилаючись на рішення Суду, зазначає, що висновок місцевого суду про його винуватість грунтується на доказах, отриманих незаконним шляхом, із застосуванням до нього насильства, а тому винуватість його не доведена. Стверджує, що у ході слідства мотив вчинення злочину не був встановлений. Вважає, що при перевірці справи в апеляційному та касаційному провадженнях, суди безпідставно погодились із висновками місцевого суду і не виявили порушень кримінального процесуального закону. Просить скасувати вирок місцевого суду з підстави, передбаченої п.2 ч.1 ст.400¹² КПК 1960 року, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення засудженого Особи 38 та його захисника — адвоката Чухась М.С., які просили заяву задовольнити, судові рішення у справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, прокурора, який висловив аналогічне прохання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи заяви, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Україна взяла на себе зобов’язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розд.І конвенції (ст.1 конвенції).

Встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом, відповідно до п.4 ч.1 ст.445 КПК, є підставою для перегляду Верховним Судом судових рішень, що набрали законної сили.

19.02.2015 Суд одноголосно постановив рішення у справі «Жизіцький проти України», яке набуло статусу остаточного 19.05.2015.

Цим рішенням констатовано порушення ст.3 конвенції, а саме визнано, що заявника було піддано катуванню та стосовно нього не було проведено ефективного розслідування за його скаргами на катування працівниками міліції, а також мало місце порушення п.1 ст.6 конвенції у зв’язку з наданням заявником визнавальних показань під примусом.

Також Суд присудив відшкодувати заявнику €20000 моральної шкоди і €480 компенсації судових та інших витрат, а також додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися на ці суми.

Висновки, викладені у рішенні Суду, повністю збігаються з відповідними положеннями законодавства України.

Статтею 22 КПК 1960 року, чинного на час провадження у даній справі, передбачено, що органам дізнання та досудового розслідування заборонено домагатися показань обвинуваченого шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів.

Згідно зі стст.43 і 43¹ КПК 1960 року підозрюваний та обвинувачений мають право, зокрема:

• давати показання з пред’явленого обвинувачення або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;

• мати захисника і побачення з ним до першого допиту;

• подавати скарги на дії і рішення особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду.

Зазначені норми процесуального закону зобов’язують органи дізнання та (або) досудового слідства провадити свою діяльність із дотриманням прав підозрюваного чи обвинуваченого.

Як установлено рішенням Суду у справі «Жизіцький проти України», працівники міліції отримали визнавальні показання від Особи 38 під примусом та унаслідок катування, що грубо порушує права останнього, передбачені Конституцією та КПК 1960 року, чинним на момент розслідування справи.

Наведені висновки Суду дають підстави вважати вирок щодо Особа 38незаконним і необгрунтованим внаслідок істотного порушення кримінального процесуального закону. Суди апеляційної та касаційної інстанцій зазначені порушення не усунули.

Відповідно до ст.2 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і ч.1 ст.46 конвенції рішення Суду є обов’язковими для виконання Україною.

Згідно зі ст.1 цього закону виконання рішення Суду передбачає:

а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру;

б) вжиття заходів загального характеру.

Додатковими заходами індивідуального характеру, відповідно до ст.10 закону, є відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення конвенції, і який здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

Комітет міністрів Ради Європи у рекомендації від 19.01.2000 №R (2000) 2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» зазначив, що повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо: коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, — наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту, і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження, та коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить конвенції по суті або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

У п.73 рішення у справі «Жизіцький проти України» Суд зазначив, що у випадку, коли особу, як було у цій справі, засуджено за результатами судового розгляду, який не відповідав вимогам конвенції щодо справедливості, належним способом виправлення такого порушення може в принципі бути новий розгляд, перегляд або відновлення провадження за вимогою заявника.

З огляду на викладене заява засудженого Особа 38 підлягає задоволенню.

Керуючись стст.453, 454, 455 КПК, Верховний Суд

Заяву засудженого Особи 38 задовольнити.

Вирок Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 17.03.2010, ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 26.05.2010 та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах ВС від 24.03.2011 щодо Особи 38 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною й не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій п.4 ч.1 ст.445 КПК.

© Закон і Бізнес