Верховний Суд зробив висновок щодо примусового відчуження майна

головуючого — Кривенди О.В.,

суддів: Гриціва М.І., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Львівської міської ради до Особи 1 про примусове відчуження об’єкту нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності,

У липні 2014 року міськрада звернулася до Львівського апеляційного адміністративного суду з позовом до Особи 1 про примусове відчуження об’єкту нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності, в якому просила: примусово відчужити у комунальну власність міськради з мотивів суспільної необхідності для будівництва майданчика відпочинку об’єкт нерухомого майна — цегляну будівлю, позначену на плані літерою А-1, загальною площею 197,5 м² за Адресою 1, яка належить на праві приватної власності Особі 1 за викупною ціною 189240 грн.; знести цю спірну будівлю; зобов’язати Особу 1 звільнити належну йому спірну будівлю протягом 15 днів з дня набрання постановою суду законної сили.

На обгрунтування позову послалася на те, що на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності і на якій запроектований майданчик відпочинку, розташована спірна будівля. Особа 1 не дав відповіді на звернення про викуп цієї будівлі, а тому, враховуючи інтереси територіальної громади м.Львова, спірна будівля підлягає примусовому відчуженню.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15.07.2014, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду від 16.04.2015, відмовив у відкритті провадження у вказаній справі, зазначивши, що позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

У заяві про перегляд судового рішення ВС з підстави, передбаченої п.2 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства, міськрада зазначає, що в доданому до заяви рішенні ВАС від 1.11.2012 (справа №А/9991/163/12) по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення стст.109, 183¹КАС. Просить рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати та передати справу на розгляд до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів уважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки предметом спору є примусове відчуження лише нерухомого майна, яке є власністю відповідача, а земельна ділянка, на якій це майно знаходиться, перебуває в комунальній власності, такий спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Водночас у наданому для порівняння рішенні касаційного суду цей суд погодився з висновками нижчих судів, які розглянули подібний спір по суті та ухвалили рішення про задоволення позову міськради.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави уважати, що він неоднаково застосував стст.109 та 183-1 КАС.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом зазначених норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС виходить із такого.

Згідно зі ст.41 Конституції примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Суспільні відносини, що виникають у процесі відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності врегульовано законом «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» від 17.11.2009 №1559-VІ.

Згідно з ч.3 ст.15 закону №1559-VІ примусове відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності здійснюється за рішенням суду.

Відповідно до розд.V «Прикінцеві положення» зазначеного закону гл. 6 розд.III КАС була доповнена ст.183¹, яка врегульовує особливості провадження у справах за адміністративними позовами про примусове відчуження земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.

За змістом частини другої цієї статті адміністративні справи за такими позовами розглядаються та вирішуються апеляційним адміністративним судом за місцем розташування нерухомого майна, що підлягає примусовому відчуженню.

На підставі аналізу наведених норм матеріального та процесуального права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла такого правового висновку.

У ст.41 Конституції йдеться про виключність примусового відчуження об’єктів права приватної власності, мотив, підстави, порядок та умови його застосування. Так, мотивом такого примусу може бути лише суспільна необхідність, внаслідок якої суспільні інтереси конкурують з приватними, і саме на користь перших встановлюються певні механізми позбавлення власника свого майна.

Порядок примусового відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності визначений законом №1559-VІ.

Суспільні відносини, врегульовані цим законом, за своєю природою є адміністративно-правовими.

При цьому, за змістом стст.5 та 16 закону №1559-VІ викупна ціна включає в себе не тільки вартість земельної ділянки, що відчужується, а й вартість житлового будинку, інших будівель, споруд, багаторічних насаджень, що на ній розміщені. Органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування у грошовій формі здійснюється попереднє відшкодування вартості як земельної ділянки, так і об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, і відчужуються з мотивів суспільної необхідності.

Таким чином, позов про примусове відчуження об’єктів нерухомого майна має розглядатися в порядку адміністративного судочинства, з урахуванням передбачених ст.183¹ КАС особливостей і в тому випадку, коли не йдеться про примусове відчуження земельної ділянки, на якій ці об’єкти розміщені.

Оскільки Львівський апеляційний адміністративний суд та ВАС неправильно застосували зазначені норми права, постановлені цими судами у справі, що розглядається, рішення підлягають скасуванню.

Керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС

заяву Львівської міської ради задовольнити.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2014 та ухвалу ВАС від 16.04.2015 скасувати.

Матеріали за заявою Львівської міської ради передати до Львівського апеляційного адміністративного суду для вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі.

Постанова є остаточною й не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п.3 ч.1 ст.237 КАС.

© Закон і Бізнес