2003 року первинне закріплення юридичної значущості електронного документа відбулося в Цивільному кодексі, законах «Про електронні документи і електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис». І хоча ці акти дещо суперечать один одному, експерти зараховують законодавцю цю спробу врегулювати електронний обмін інформацією. Тим, як ці норми застосовуються на практиці, ділилися правники та служителі Феміди.
Процесуальна недосконалість
До розмови комітет з питань телекомунікації, IT та Інтернету Асоціації правників України запросив суддів Окружного адміністративного суду м.Києва Богдана Саніна та Тетяну Скочок, а також суддю Господарського суду м.Києва Тетяну Васильченко. Якщо резюмувати їхні промови, у жодному із судочинств, на жаль, наразі не йдеться про досконалі процесуальні норми у питаннях представлення електронних документів як доказів. Таким чином, система не завжди йде в ногу з динамічним розвитком інформаційних каналів і не пропонує чітких та зрозумілих інструментів, які дозволяли б учасникам судочинства повноцінно використовувати їх для захисту своїх прав та інтересів і реально впливати на підвищення якості, ефективності та динамічності вирішення спорів у судовому порядку.
Взяти хоча б простий приклад, щодо якого експерти не дійшли спільної думки: договір між двома компаніями було укладено за допомогою сканів. Спочатку одна компанія роздрукувала умови та поставила на папері мокру печатку й підпис уповноваженої особи, після чого направила скан своєї копії для відповідних дій іншої сторони. В результаті компанії мають два скани, другий з яких виглядає в очах фахівців сумнівно. Адже мокра печатка й підпис уповноваженої особи другої сторони в договорі прикрасили собою роздруківку скан-копії, фактично ніким не посвідченої, тобто підписаний був не сам документ, а його копія.
На майбутнє виходити із такої ситуації запропоновано за допомогою цифрового електронного підпису. Тобто якщо скан подібного документа міститься у вкладенні до електронного листа (а саме шляхом такої переписки в цьому випадку й відбувся обмін сканами), цілісність якого засвідчено таким підписом, юридичний статус відповідного доказу, на думку служителів Феміди, матиме менше претензій.
Організаційні негаразди
Але і сам електронний цифровий підпис викликає чимало запитань. Зокрема, приватний нотаріус, автор тематичної дисертації Олена Кирилюк розповіла, що унікальним підписом нотаріуса можуть скористатися зловмисники. Адже кожен такий підпис має копію, що зберігається центром сертифікації, де до неї мають доступ всі працівники відповідної установи. Схожа ситуація склалася з електронними ключами, які надаються платникам у податковій.
Якщо за кордоном подібні ситуації вирішуються розмежуванням відповідальності, то в Україні вони заводять у глухий кут всіх учасників процесу через регулятивну невизначеність.
Якби такі ключі були чіповані, як банківські картки, кажуть фахівці, проблем не виникало б. У такому разі особа, отримавши ключ, сама б несла відповідальність за те, що хтось учинив несанкціоновані дії від її імені.
Сьогодні ж мова йде про те, що встановити в судовому порядку можна лише комп’ютер, з якого було використано цифровий електронний підпис, але чи було це використання санкціоноване уповноваженою особою? На це запитання суд і досі не може впевнено відповісти з огляду на те, що засоби криптографічного захисту інформації в Україні залишають бажати кращого саме через організаційні негаразди.
В Європі компанія з’ясовуватиме відносини зі зловмисником у порядку регресу, якщо неналежна особа від її імені листуватиметься з контрагентом з доменної адреси, зареєстрованої на цю компанію. Тобто нестиме ризики такого шахрайства.
Судові можливості
Хоча адміністративна юрисдикція більш прогресивна щодо електронних доказів, практика господарських судів також не виключає подібних засобів доказування. Існує позиція, що електронна переписка не є волевиявленням сторін, а лише його передумовою. Водночас деякі господарські суди успішно стягують збитки на підставі електронної переписки. Як це відбувається?
Експерти радять зазначати в договорі, що така переписка має для сторін юридичну силу. А от в адміністративному судочинстві жодні застереження не допоможуть, якщо в податкової виникнуть сумніви в реальності такої угоди. Тому від паперів тут далеко не відійдуть доти, доки фіскальні органи не змінять свого підходу.
У господарському судочинстві існують дві форми доказів — письмові та речові. Якщо аналізувати стст.32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу, то виникає запитання: як саме долучити електронну переписку як доказ?
Зазвичай сторони роздруковують своє листування, і суд оцінює його як письмовий доказ. На думку Т.Васильченко, новий проект ГПК має визначити критерії долучення до справ електронного документообігу. Але поки цього не сталося, експерти не радять з’являтися із договором, підписаним цифровим електронним підписом, на флешах та дисках саме в господарському суді. Таке листування має бути роздруковане й завірене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів, або ж відповідно до ст.38 ГПК сторони можуть подати клопотання про витребування доказів. Інакше в суддів не буде жодної технічної можливості ідентифікувати належність підпису.
Хто на що гаразд
Як бачимо, вимоги судового процесу погано узгоджуються зі ст.8 закону «Про електронні документи та електронний документообіг», в якій сказано, що допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі його форми.
Крім того, невизначеним залишається юридичний статус звичайного електронного підпису. Адже згідно із ч.1 ст.6 закону для ідентифікації автора документа може використовуватися електронний підпис. В яких випадках останнього достатньо для прийняття листування як доказу?
Наразі судді керуються в таких питаннях власним переконанням, а правники вдаються до будь-яких заходів, щоб довести факт укладення договору шляхом електронного листування. Зокрема, в одному процесі суддям продемонстрували відео про те, як архівний файл із копією договору було збережено на комп’ютері, після чого його вилучили з архіву й трансформували у звичайний документ, яким і керувалися у своїй діяльності.
В іншому процесі до справи залучили литовських приставів, котрі склали відповідний протокол огляду комп’ютера, в якому були зазначені всі дії з машиною. Зокрема, згадувалось про електронні документи, що містилися на робочому столі та в пам’яті месенджеру, хто вказаний в електронному підписі повідомлень тощо.
Чому подібне неможливе в Україні? Дуже просто. Існують апеляція та касація, для яких потрібно формувати справи. Звісно, можна приходити до кожної інстанції з комп’ютером, але не кожен це оцінить, особливо з урахуванням навантаження на суддів у нашій державі.
© Закон і Бізнес
_03_03.png)
