Верховний Суд зробив висновок щодо заборгованості в інвалюті

Іменем України

Постанова

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до Особи 8 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ПАТ АБ «Укргазбанк» про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.01.2015,

У березні 2014 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулось до суду з позовом доОсоби 8 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

ПАТ АБ «Укргазбанк» зазначало, що 23.08.2007 між Відкритим акціонерним товариством АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та Особою 8 було укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі $22600 на строк з 23.08.2007 до 22.08.2014 зі сплатою 12,5% річних.

Посилаючись на те, що Особа 8 не виконує зобов’язання за вказаним кредитним договором, ПАТ АБ «Укргазбанк» просило стягнути з нього $938,81 простроченої заборгованості за процентами, $76,38 поточної заборгованості, 16 тис. 726 грн. 93 коп. пені за простроченим кредитом та 10 тис. 240 грн. 14 коп. пені за простроченими процентами, всього 1015,19 та 26 тис. 967 грн. 7 коп. станом на 28.02.2014.

Заочним рішенням Київського районного суду м.Харкова від 17.06.2014, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 3.12.2014, стягнуто з Особи 8 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 37 тис. 500 грн. 88 коп. заборгованості за кредитним договором та 375 грн. 1 коп. судового збору.

Ухвалою ВСС від 14.01.2015 відмовлено ПАТ АБ «Укргазбанк» у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої п.5 ч.4 ст.328 Цивільного процесуального кодексу.

У заяві про перегляд ухвали ВСС від 14.01.2015 ПАТ АБ «Укргазбанк» просить скасувати зазначене судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції стст.192, 533 Цивільного кодексу, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обгрунтування заяви ПАТ АБ «Укргазбанк» надало копію ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 14.03.2012.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ АБ «Укргазбанк» доводи, Судова палата у цивільних справах ВС дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За положеннями п.1 ч.1 ст.355 ЦПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно з ч.1 ст.360⁴ ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 23.08.2007 між ВАТ АБ «Укргазбанк» та Особою 8 було укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі $22600 на придбання автомобіля на строк з 23.08.2007 до 22.08.2014 зі сплатою 12,5% річних.

Згідно з п.3.3.3 кредитного договору позичальник зобов’язався здійснювати повернення кредиту щомісячно, починаючи з вересня 2007 року до липня 2014 року в розмірі не менше 1/84 суми отриманого кредиту, що становить $269, а 22.08.2014 — залишку заборгованості, а саме $273.

За п.3.3.4 кредитного договору позичальник зобов’язався щомісячно сплачувати банку проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки, зазначеної у п.1.1 цього договору; у разі виникнення простроченої заборгованості за кредитом сплачувати проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки, встановленої п.3.1.9 цього договору, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості за кредитом та пеню у розмірі 0,1% від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення.

Згідно з указаним кредитним договором заборгованість за кредитом і проценти за користування кредитом підлягають поверненню у доларах США, а пеня — у національній валюті України (гривні).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог банку й стягнення заборгованості за кредитом і процентами у гривні, суд першої інстанції керувався стст.526, 527, 536, 612, 1048, 1054 ЦК.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про стягнення з Особи 8на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості за процентами за користування кредитом у національній валюті України, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що спірний кредитний договір укладено між банком і фізичною особою для придбання автомобіля, тобто є споживчим кредитом; ч.1 ст.11 закону «Про захист прав споживачів» надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється, а відтак стягнення заборгованості в іноземній валюті не допускається.

Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 14.03.2012, яка надана заявником для порівняння, міститься висновок про те, що з урахуванням положень стст.192, 533 ЦК гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства, тому, установивши наявність у банку (позивача) ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до вимог ст.5 декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 №15-93, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про стягнення заборгованості за кредитним договором в еквівалентному вираженні гривні до долара США на час вирішення спору.

Отже, має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції стст.192, 533 ЦК, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про правильність застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.

Статтею 1054 ЦК передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.2 закону «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у стст.47 та 49 цього закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст.192 ЦК).

Відповідно до ст.533 ЦК грошове зобов’язання має бути виконано у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено декретом КМ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 №15-93, ст.5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 цього декрету.

У зв’язку з наведеним вище слід дійти висновку про те, що не суперечить чинному законодавству стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, — стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Відповідно до ст.5 ЦК акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

16.10.2011 вступив у силу закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» від 22.09.2011 №3795-VI, згідно з яким ч.1 ст.11 закону «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

У справі, яка є предметом перегляду, кредитний договір укладено сторонами 23.08.2007. На час укладення цього кредитного договору закон «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті.

За таких обставин висновки суду про те, що банком було неправомірно надано кредитні кошти в іноземній валюті на час укладення спірного договору є безпідставними.

У мотивувальних частинах судових рішень першої та апеляційної інстанцій, які ухвалені за наслідками розгляду справи, що переглядається, та з висновками яких погодився суд касаційної інстанції, наведені розрахунки заборгованості за процентами за кредитним договором із переведенням іноземної валюти в українську за курсом, установленим НБУ станом на 28.02.2014.

Такий висновок судів є необґрунтованим і не узгоджується з вимогами ч.2 ст.533 ЦК.

Таким чином, судами у справі, яка переглядається ВС, неправильно застосовано норми стст.192, 533 ЦК, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до ст.360⁴ ЦПК є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у справі, яка переглядається.

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у стст.57—60, 131—132, 137, 177, 179, 185, 194, 212—215 ЦПК, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявність доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Судові рішення у справі, що розглядається, не містять висновків щодо обґрунтованості, правильності розрахунку заборгованості, доведеності розміру заявлених грошових вимог, наявності доказів, що їх підтверджують, а також наявності в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями.

Водночас відповідно до ст.353 ЦПК Верховний Суд переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом; згідно з ч.1 ст.3602 справи розглядаються ВС за правилами, встановленими главами 2 і 3 розд.V цього кодексу, а тому ВС не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у ВС процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ВС ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з пп.«а» п.1 ч.2 ст.360⁴ЦПК.

Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.1 чч.1, 3 ст.360³, ч.1, пп.«а» п.1 ч.2 ст.360⁴, Cудова палата у цивільних справах ВС

Заяву ПАТ АБ «Укргазбанк» задовольнити частково.

Ухвалу ВСС від 14.01.2015, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 3.12.2014 та заочне рішення Київського районного суду м.Харкова від 17.06.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

© Закон і Бізнес