Верховний Суд зробив висновок щодо припинення зобов'язання

Іменем України

Постанова

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

розглянувши на засіданні справу за позовом Особи 8 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика», Реєстраційної служби Головного управління юстиції у Харківській області, Особи 9, третя особа — Особа 10, про визнання зобов’язання і кредитного договору з додатковими угодами припиненими та зобов’язання вчинити певні дії за заявою ПАТ «Банк «Таврика» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.09.2014,

У грудні 2013 року Особа 8 звернулась до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що заочним рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 18.07.2011 задоволено позов ПАТ «Банк «Таврика» до неї та стягнено заборгованість за кредитним договором від 18.12.2007 в сумі $62545,71, що в еквіваленті становило 497 тис. 432 грн. 30 коп. Виконання боргових зобов’язань її як позичальника було забезпечено договором іпотеки від 18.12.2007, за умовами якого в іпотеку була передана належна їй квартира.

Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 12.11.2013, укладеного між нею та Особою 10, остання передала, а вона прийняла право вимоги до ПАТ «Банк «Таврика» за договором про відкриття карткового рахунку від 18.01.2012 на суму 520 тис. грн.

Оскільки відповідно до рішення суду від 18.07.2011 вона є боржником ПАТ «Банк «Таврика» і згідно з договором про відступлення права вимоги від 12.11.2013 — кредитором цього ж банку, то існує поєднання боржника і кредитора зобов’язання в одній особі, тому, посилаючись на ст.606 Цивільного кодексу та ураховуючи уточнення позовних вимог, Особа 8 просила визнати: припиненим з 12.11.2013 її зобов’язання перед ПАТ «Банк «Таврика» за кредитним договором від 18.12.2007 та додатковими угодами до нього в частині заборгованості за кредитом у розмірі 499 тис. 252 грн. 30 коп.; відсутнім у ПАТ «Банк «Таврика» права на стягнення з неї заборгованості за вказаним кредитним договором і додатковими угодами до нього; припиненими з 12.11.2013 договір іпотеки від 18.12.2007 та додаткову угоду до нього від 10.07.2008, укладені між нею та ПАТ «Банк «Таврика»; відсутнім у ПАТ «Банк «Таврика» права на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 18.12.2007; а також просила зобов’язати відповідну реєстраційну службу вчинити певні дії та Особі 9повернути оригінали документів, що стосуються її правовідносин із зазначеним банком.

Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 12.02.2014, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 31.03.2014 й ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 24.09.2014, позов задоволено частково: ухвалено визнати припиненим з 12.11.2013 у зв’язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі зобов’язання Особи 8 перед ПАТ «Банк «Таврика» за кредитним договором від 18.12.2007 та додатковими угодами до нього в частині заборгованості за кредитом у розмірі 499252 грн. 30 коп.; визнати відсутнім у ПАТ «Банк «Таврика» права на стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором від 18.12.2007 та додатковими угодами до нього; визнати припиненими з 12.11.2013 договір іпотеки від 18.12.2007 та додаткову угоду до нього від 10.07.2008, укладені між ПАТ «Банк «Таврика» таОсобою 8; визнати відсутнім у ПАТ «Банк «Таврика» права на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 18.12.2007; в задоволенні решти позову відмовлено.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 18.04.2014 роз’яснено резолютивну частину зазначеного рішення суду першої інстанції від 12.02.2014 й указано, що це судове рішення потрібно розуміти як таке, яким установлено обов’язки всіх органів, організацій, підприємств, установ, інших юридичних осіб (у тому числі й іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому законом порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, а також відповідних посадових осіб, приватних та державних нотаріусів провести дії, направлені на скасування будь-яких обтяжень та заборон, а саме на виконання зазначеного рішення суду зняти заборону відчуження з квартири за Адресою 1 та вилучити запис про іпотеку щодо зазначеної квартири з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які були здійснені у зв’язку з укладенням між ПАТ «Банк «Таврика» і Особою 8 договору іпотеки від 18.12.2007 та додаткового договору від 10.07.2008 до нього.

У заяві ПАТ «Банк «Таврика» про перегляд зазначеної ухвали суду касаційної інстанції порушується питання про її скасування та прийняття нового рішення, яке повинне містити висновок про застосування норм права щодо заборони припинення зобов’язання шляхом поєднання боржника і кредитора в одній особі та зарахування зустрічних однорідних вимог у період ліквідації банку з підстав, передбачених п.1 ч.1 статті 355 Цивільного процесуального кодексу в редакції, що діяла до набрання чинності законом «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII, — неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме стст.602, 606 ЦК.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви ПАТ «Банк «Таврика» посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 29.01.2014 у справі за позовом про стягнення коштів і за зустрічними позовами про визнання припиненими зобов’язань, припинення права власності, зобов’язання вчинити певні дії (справа №6-29171св13) та від 28.01.2015 у справі за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа №6-43143св14).

Так, за результатами розгляду касаційної скарги у справі №6-29171св13 суд касаційної інстанції скасував судові рішення про задоволення позовних вимог про визнання припиненими зобов’язань шляхом поєднання боржника та кредитора в одній особі, припинення права власності, зобов’язання здійснити певні дії та передав справу на новий судовий розгляд. При цьому суд виходив із того, що в цьому випадку поєднання кредитора і боржника в одній особі не відбулося, оскільки в юридичних осіб, сторін у справі не було ні реорганізації, ні злиття шляхом приєднання і вони існують як окремі юридичні особи, тобто один із суб’єктів правовідношення не зник, тому ст.606 ЦК до спірних правовідносин не застосовується. Крім того, між юридичними особами, сторонами у справі, існують різні зобов’язання, які повинні виконуватися відповідно до умов договорів, а тому наявність у них обов’язків один перед одним щодо сплати коштів не свідчить про поєднання боржника та кредитора в одній особі.

Постановляючи у справі №6-43143св14 ухвалу про скасування судового рішення про задоволення позову та передаючи справу на новий судовий розгляд, суд касаційної інстанції встановив, що банк наполягав на тому, що заборгованість була погашена без продажу депозитного золота третім особам, та виходив з того, що апеляційний суд не врахував, що правовідносини за кредитним договором між банком і відповідачем були припинені у зв’язку з повним виконанням договору шляхом поєднання боржника і кредитора в одній особі.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходив з того, що у правовідносинах, які виникли між позивачем і ПАТ «Банк «Таврика», у зв’язку з укладеним між Особою 8 та Особою 11 договором про відступлення права вимоги відбулось поєднання боржника та кредитора в Особі 8, що відповідно до ст.606 ЦК є підставою для припинення кредитних зобов’язань позивача та припинення договору іпотеки.

Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судами норми матеріального права (ст.606 ЦК), покладені в основу судового рішення, яке переглядається, є неоднаковими з висновками, зробленими в указаному для прикладу судовому рішенні у справі №6-29171св13.

За змістом п.2 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про забезпечення права на справедливий суд» заяви про перегляд Верховним Судом рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження ВС та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах ВС уважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18.07.2011 задоволено позов ПАТ «Банк «Таврика» до Особи 8 і стягнено з останньої заборгованість за кредитним договором від 18.12.2007 в сумі $62545,71, що еквівалентно 497432 грн. 30 коп. Виконання боргових зобов’язань позичальника було забезпечено договором іпотеки від 18.12.2007, за умовами якого в іпотеку банку була передана належна позивачу квартира.

Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 12.11.2013, укладеного між Особою 8 та Особою 10, остання передала, а позивач прийняла право вимоги до ПАТ «Банк «Таврика» за договором про відкриття карткового рахунку від 18.01.2012 на суму 520000 грн.

20.03.2013 Національний банк прийняв постанову про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Таврика». Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20.03.2013 розпочато процедуру ліквідації вказаного банку.

Листом ПАТ «Банк «Таврика» від 11.07.2013 Особу 10 було повідомлено, що відповідно до ч.5 ст.49 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 №4452-VI вимога останньої була включена до реєстру акцептованих вимог кредиторів та підлягає задоволенню відповідно до четвертої черги вимог кредиторів, що відповідає ч.1 ст.52 вказаного закону.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить з такого.

Згідно з ч.3 ст.509 ЦК зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.606 ЦК зобов’язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Зазначена підстава припинення цивільно-правового зобов’язання відноситься до групи підстав, що не належать до правочинів і не залежать від волі сторін.

За лексичним (етимологічним) значенням слів, викладеним у Великому тлумачному словнику сучасної української мови, «поєднання, поєднувати» — це збирати разом; складаючи, зливаючи, створювати одне ціле.

Отже, поєднання (збіг) боржника і кредитора в одній особі наявне в разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної в законі підстави зобов’язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, і навпаки. Поєднання боржника і кредитора в одній особі може відбуватись для юридичних осіб — при реорганізації шляхом злиття або приєднання юридичних осіб, пов’язаних між собою взаємним зобов’язанням; для фізичних осіб — при спадковому правонаступництві в разі переходу майна кредитора до боржника і навпаки. Отже, при такому поєднанні боржника і кредитора (двох суб’єктів) один із цих суб’єктів повинен зникнути, у зв’язку з цим і припиняється правовідношення.

Ураховуючи наведене, можна дійти висновку, що ст.606 ЦК повинна застосовуватися судом до спірних правовідносин у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить зобов’язання іншої особи відповідно до будь-якої підстави, зазначеної в законі, та якщо при цьому один із суб’єктів правовідношення у зв’язку з обставинами, зазначеними в законі, зникає і з двох самостійних суб’єктів залишається (утворюється) один, в якому поєднується боржник і кредитор. Саме в такому разі підстава припинення цивільно-правового зобов’язання не залежатиме від волі сторін.

Отже, у випадку, коли боржник банку придбав право вимоги до банку за договором, відповідні два зобов’язання між банком і його боржником, який придбав згідно з договором право вимоги до банку, не можуть припинятись на підставі ст.606 ЦК, оскільки зазначена стаття до таких правовідносин не застосовується.

Таких, по суті, висновків дійшов і суд касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги у справі №6-29171св13.

Проте у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції не врахував, що в даному випадку не відбулось збігу та поєднання боржника і кредитора в одній особі в розумінні ст.606 ЦК, та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин указаної статті.

Крім того, у випадку, коли боржник банку придбав право вимоги до банку, відповідні два зобов’язання між банком і його боржником, який придбав право вимоги до банку, могли припинятись тільки відповідно до стст.601, 602 ЦК (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин). Однак у разі зарахування зустрічних вимог діють обмеження, встановлені законом «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 №4452-VI (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Отже, Судова палата у цивільних справах ВС встановила, що ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК (у редакції, що діяла до набрання чинності законом «Про забезпечення права на справедливий суд»), — неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною.

За таких обставин відповідно до п.1 ч.1 ст.355 і чч.1 та 2 ст.360⁴ ЦПК (у редакції, що діяла до набрання чинності законом «Про забезпечення права на справедливий суд») вказана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.360³, чч.1 та 2 ст.360⁴ ЦПК (у редакції, що діяла до набрання чинності законом «Про забезпечення права на справедливий суд»), Судова палата у цивільних справах ВС

Заяву ПАТ «Банк «Таврика» задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 24.09.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

© Закон і Бізнес