Верховний Суд зробив висновок стосовно договору факторингу

Іменем України
Постанова

головуючого — Гуменюка В.І.,

суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,

               Романюка Я.М., Яреми А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до Особи 9 про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою ТОВ «Кредитні ініціативи» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.02.2015,

У квітні 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що на підставі кредитного договору від 16.01.2007 Особа 9 отримала в акціонерному комерційному банку «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк», кредит у розмірі 100000 грн. З метою забезпечення виконання зобов’язань за цим кредитним договором 18.01.2007 між кредитором і Особою 9укладено іпотечний договір. 28.11.2012 між ПАТ «Сведбанк» і ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, за умовами якого банк відступив фактору права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, заборгованості зі сплати процентів за користування кредитами, комісій, штрафних санкцій та інших обов’язкових платежів. На підставі договору факторингу від 28.11.2012 ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» своє право вимоги заборгованості за кредитними договорами та договорами забезпечення.

Посилаючись на те, що Особа 9 взяті на себе зобов’язання за кредитним договором належно не виконує, внаслідок чого утворилася заборгованість із повернення кредитних коштів та сплати процентів за їх користування, яка станом на 1.02.2013 складає 159072 грн. 3 коп., а також з огляду на те, що відповідачка добровільно не погоджується сплатити цю суму заборгованості, ТОВ «Кредитні ініціативи» просило задовольнити їх позовні вимоги і звернути стягнення на предмет іпотеки — квартиру за Адресою 1 в рахунок погашення заборгованості в загальній сумі 233783 грн. 20 коп., а саме за кредитним договором у сумі 159072 грн. 3 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 84988 грн. та заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у сумі 74084 грн. 3 коп., та в рахунок сплати пені в сумі 74711 грн. 17 коп.

Рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 3.06.2013, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 11.09.2014, відмовлено в задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи».

Ухвалою ВСС від 11.02.2015 касаційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» відхилено, рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 3.06.2013 та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 11.09.2014 залишено без змін.

У квітні 2015 року до Верховного Суду звернулося ТОВ «Кредитні ініціативи» із заявою про перегляд ухвали ВСС від 11.02.2015, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме стст.228, 1078 Цивільного кодексу, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

У заяві ТОВ «Кредитні ініціативи» просило скасувати ухвалу ВСС від 11.02.2015, ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 11.09.2014 та рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 3.06.2013 й ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ «Кредитні ініціативи», дослідивши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах ВС вважає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст.353 Цивільного процесуального кодексу ВС переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно із ч.1 ст.360⁴ ЦПК Верховний Суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.

Судами під час розгляду справи встановлено, що 16.01.2007 між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», і Особою 9 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії в розмірі 100000 грн. на строк з 16.01.2007 до 15.01.2017 зі сплатою 19% річних за користування кредитом.

18.01.2007 між сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору, за умовами якої сторони внесли зміни до п.2 кредитного договору щодо їхнього місцезнаходження і реквізитів.

З метою забезпечення належного виконання взятих на себе Особою 9зобов’язань за кредитним договором 18.01.2007 між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», і Особою 9 укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира за Адресою 1, 
належна іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири від 13.07.2005.

28.11.2012 між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», і ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, зазначеними в реєстрі позичальників та в переліку кредитних договорів, право на вимогу якої належить банку, в тому числі й за кредитним договором, додатковою угодою до нього та договором іпотеки, які укладені з Особою 9.

На підставі договору факторингу від 28.11.2012 ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги за кредитними договорами і договорами забезпечення, зокрема й за кредитним договором, додатковою угодою до нього та договором іпотеки, які укладені з Особою 9.

На виконання п.2.4 договору факторингу від 28.11.2012, в якому зазначено, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги за договорами забезпечення відбувається в момент укладення договору(ів) щодо передачі права вимоги за договорами забезпечення, між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи» 28.11.2012 укладено договір про передачу прав за іпотечним договором.

Особа 9 належні умови кредитного договору не виконує, внаслідок чого станом на 1.01.2013 утворилась заборгованість зі сплати кредиту в розмірі 84988 грн. і зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 
74084 грн. 3 коп.

Відмовляючи в задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи», суд першої інстанції виходив з недоведеності ним вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ТОВ «Кредитні ініціативи» не надало доказів, які б підтверджували наявність у ТОВ «ФК «Вектор Плюс» права на відступлення права вимоги за договорами забезпечення, тобто воно не було іпотекодержателем майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення виконання кредитних договорів. Крім того, договір факторингу від 28.11.2012, за яким до товариства перейшло право вимоги до Особи 9 за іпотечним договором, суперечить ст.1078 ЦК, оскільки за цим договором передавалися вимоги клієнта до боржника, пов’язані з отриманням від боржника будь-яких робіт, послуг або інших благ у натуральній формі, що не може бути предметом відступлення за договором факторингу, а відтак цей договір порушує публічний порядок, у зв’язку із чим у силу ст.228 ЦК є нікчемним. Квартира, яка є предметом іпотеки й на яку позивач просить звернути стягнення, входить до ліквідаційної маси та підлягає продажу ліквідатором у межах справи про банкрутство фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності Особи 9  і в межах справи про банкрутство можуть бути задоволені вимоги позивача як заставного кредитора.

Відхиляючи касаційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» і залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції виходив з того, що правові підстави для задоволення позову відсутні, оскільки квартира, на яку ТОВ «Кредитні ініціативи» просить звернути стягнення, входить до ліквідаційної маси та підлягає продажу ліквідатором у межах справи про банкрутство згідно із законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у якій можуть бути задоволені вимоги позивача як заставного кредитора.

ТОВ «Кредитні ініціативи» зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи з подібним предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами і однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових виснов­ків, покладених в основу цього судового рішення.

Для прикладу заявник надав ухвалу ВСС від 15.10.2014 у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У судовому рішенні, наданому для прикладу неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову і звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначив, що предметом договорів факторингу, укладених між фактором і клієнтом, є відступлення права вимоги за кредитним договором, у зв’язку із чим фактором відступлено й зобов’язання за договором іпотеки, про що між сторонами укладено окремий договір про передачу прав за іпотечним договором. Оскільки за договором факторингу не передавалися вимоги клієнта до боржника, пов’язані з отриманням від боржника будь-яких робіт, послуг або інших благ у натуральній формі, то цей договір не суперечить вимогам стст.1077, 1078 ЦК, а відтак він не порушує публічний порядок і не є нікчемним згідно зі ст.228 ЦК.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.

Відповідно до ст.228 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положеннями цієї статті визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з п.18 постанови Пленуму ВС від 6.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочинами, які порушують публічний порядок, є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу — землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об’єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виявляється в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 1 ст.1077 ЦК передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч.1 ст.1078 ЦК).

Договір факторингу є самостійним цивільно-правовим договором, який належить до групи договорів про надання фінансових послуг. Сторонами договору є фактор і клієнт (ст.1079 ЦК). Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа — підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Клієнтом може бути фізична або юридична особа, яка є суб’єктом підприємницької діяльності.

Зміст договору факторингу полягає у переході до фактора права вимоги до боржника, тобто останній зобов’язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові та у цьому повідомленні визначено грошову вимогу, яка піддягає виконанню, а також вказано фактор, якому має бути здійснено платіж.

Отже договір факторингу не посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, не спрямований на порушення публічного порядку, а тому не є таким, що порушує публічний порядок.

У справі, яка переглядається, суди прийшли до помилкового висновку, що договір факторингу від 28.11.2012, укладений між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи», є таким, що порушує публічний порядок, у зв’язку із чим визнали його нікчемним.

У судовому рішенні, наданому ТОВ «Кредитні ініціативи» як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції виходив із правильного розуміння правової природи договору факторингу, у зв’язку з чим дійшов обгрунтованого висновку, що договір факторингу не порушує публічний порядок і не є нікчемним, тому наявні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.1 ст.1 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутство — визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Під ліквідацією розуміється припинення суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення в порядку цього закону вимог кредиторів шляхом продажу його майна (ч.1 ст.37 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Згідно з положеннями пп.2, 7, 9 ст.38, стст.42, 44, 45 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури вважається, що строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута настав; скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника, при цьому накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; виконання зобов’язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених цим розділом. Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об’єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об’єктів комунальної інфраструктури, що належать юридичній особі — банкруту, які передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку. Після проведення інвентаризації та оцінки майна ліквідатор здійснює продаж майна банкрута. Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому ст.45 цього закону. Погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що постановою Господарського суду Черкаської області від 20.09.2011 боржника — ФОП Особу 9 визнано банкрутом і призначено арбітражного керуючого.

З метою проведення ліквідаційної процедури ухвалою Господарського суду Черкаської області від 13.09.2013 скасовано всі заборони та обтяження квартири за Адресою 1.

18.09.2013 ТОВ «Кредитні ініціативи» подало заяву до господарського суду про заміну первісного кредитора — 
ПАТ «Сведбанк» його процесуальним правонаступником — ТОВ «Кредитні ініціативи» у зв’язку з переходом до останнього права вимоги первісного кредитора до боржника на підставі договорів факторингу від 28.11.2012, в тому числі і за кредитним договором від 16.01.2007, за яким боржником є Особа 9.

Отже, квартира, яка є предметом іпотечного договору і на яку позивач просить звернути стягнення у рахунок погашення основного боргу, входить до ліквідаційної маси.

Вимоги позивача щодо стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором можуть бути задоволені в порядку, встановленому законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», однак це не перешкоджає задоволенню вимог іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином суд касаційної інстанції припустився неоднакового та неправильного застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Разом з тим для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно встановити певні факти, без яких ухвалити законне й обгрунтоване рішення неможливо, зокрема з’ясувати дійсну вартість предмета іпотеки. Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили ці обставини, а ВС відповідно до положень стст.355, 360² ЦПК не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове рішення у справі.

За таких обставин ухвала ВСС від 11.02.2015, ухвала Апеляційного суду Черкаської області від 11.09.2014 та рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 3.06.2013 підлягають скасуванню, а справа — передачі на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з п.1 ч.2 ст.360⁴ ЦПК.

Керуючись стст.355, 360³, 360⁴ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

Заяву ТОВ «Кредитні ініціативи» задовольнити частково.

Ухвалу ВСС від 11.02.2015, ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 11.09.2014 та рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 3.06.2013 скасувати, передати справу на новий розгляд до Придніпровського районного суду м.Черкаси.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

© Закон і Бізнес