Суд зробив висновок щодо права на збільшення земельної ділянки

Іменем України
Постанова

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Волкова О.Ф., Григор’євої Л.І., Гриціва М.І. Гуменюка В.І.,

               Коротких О.А.,Кривенди О.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л.,

               Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Романюка Я.М., Самсіна І.Л.,

               Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Терлецького О.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області до Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, Особи 17 про скасування рішень сільської ради, визнання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку недійсними за заявою заступника Генерального прокурора про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7.08.2014,

У листопаді 2013 року заступник Бориспільського міжрайонного прокурора звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що в лютому 2010 року відповідачу безоплатно було передано у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 0,89 га, яка розташована в межах Шпитівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

У подальшому в порушення вимог ч.4 ст.116 Земельного кодексу на підставі розпоряджень Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 7.05.2012 №1482 та від 6.06.2012 №1857 було затверджено проект землеустрою та передано у власність Особи 17 земельну ділянку площею 0,5 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області; на цю земельну ділянку він отримав державний акт.

Згодом на підставі рішення Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області призначення відведеної земельної ділянки було змінено з категорії земель сільськогосподарського призначення (для ведення особистого селянського господарства) на категорію земель житлової та громадської забудови (для будівництва та обслуговування офісно-торговельного комплексу).

Заступник Бориспільського міжрайонного прокурора просив суд визнати незаконним і скасувати рішення Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області: від 21.02.2012 №1065-12-VI про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення Особі 17 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства; від 21.06.2012 №1159-15-VI 
про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність відповідача; від 14.08.2012 №1223-17-VI про надання дозволу на виготовлення проекту земле­устрою щодо зміни цільового призначення даної земельної ділянки; від 6.12.2012 №1377-20-VI про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки та передачу її у власність відповідача; а також визнати недійсними видані на ім’яОсоби 17 державні акти на право власності на земельну ділянку площею 0,5 га.

Рішенням Бориспільського міськ­районного суду Київської області від 13.12.2013 позов заступника Бориспільського міжрайонного прокурора задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 7.04.2014, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7.08.2014, рішення суду першої інстанції скасоване, постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У поданій до Верховного Суду заяві заступник Генерального прокурора України просить скасувати ухвалу ВСС від 7.08.2014, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ч.4 ст.116, ч.1 ст.121 ЗК та ч.6 ст.5 закону «Про особисте селянське господарство».

На підтвердження своїх доводів заступник Генерального прокурора наводить ухвали ВСС від 22.08.2013, від 21.05 та від 15.10.2014, а також ухвали Вищого адміністративного суду від 2.03, 2.07.2013 та 10.04.2014.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 15.12.2014 справу допущено до провадження у Верховному Суді.

Відповідно до вимог п.2 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону від 12.02.2015 №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» справа розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача і прокурора, перевіривши доводи заявника, судові палати у цивільних та адміністративних справах ВС визнають, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст.355 ЦПК (у редакції закону від 7.07.2010) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Судами під час розгляду справи встановлено, що у лютому 2010 року Особі 17безоплатно було передано у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 0,89 га, яка розташована в межах Шпитівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Згодом Особа 17 на підставі рішень Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області від 21.02.2012 року №1065-12-VІ та від 21.06.2012 №1159-15-VІ безоплатно отримав у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 0,5 га, яка розташована на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області; на цю земельну ділянку йому видано державний акт на право власності.

У подальшому рішенням Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області від 14.08.2012 №1223-17-VІ Особі 17 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення даної земельної ділянки та рішенням Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області від 6.12.2012 №1377-20-VІ затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування офісно-торговельного комплексу. На підставі зазначених рішень відповідач отримав державний акт на право приватної власності на спірну земельну ділянку для будівництва та обслуговування офісно-торговельного комплексу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що зі змісту ч.4 ст.116 та ч.1 ст.121 ЗК слідує, що громадянин має право отримати безоплатно у власність земельні ділянки один і більше разів, але в межах розмірів, передбачених ст.121 ЗК.

Проте зміст наданих для порівняння ухвал ВСС від 22.08.2013, 15.10 і 21.05.2014, та ВАС від 2.07 та 28.03.2013 та від 10.04.2014 свідчить про те, що суди касаційної інстанції керувалися тим, що одноразовість отримання земельної ділянки у власність означає, що особа, яка скористалася своїм правом і отримала у власність земельну ділянку меншу від граничної площі, передбаченої ст.121 ЗК, не має правових підстав для отримання у власність земельної ділянки цього ж цільового призначення вдруге, навіть площею, що складає різницю між гранично можливою та раніше отриманою у власність.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ч.4 ст.116, ч.1 ст.121 ЗК та ч.6 ст.5 закону «Про особисте селянське господарство».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, судові палати у цивільних та адміністративних справах ВС виходять з такого.

Відповідно до п.«в» ч.3 ст.116 ЗК безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим кодексом.

Згідно з п.«б» ч.1 ст.121 ЗК громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Виходячи зі змісту ч.4 ст.116 ЗК, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим кодексом, проводиться один раз за кожним видом використання.

Відповідно до вимог ч.6 ст.5 закону «Про особисте селянське господарство» громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених ст.121 ЗК для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до ч.1 ст.56 ЗК від 18.12.90 для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безоплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безоплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара.

З огляду на системний аналіз положень вищенаведених норм законодавства, досліджуючи співвідношення понять «особисте підсобне господарство» та «особисте селянське господарство» можна зробити висновок, що право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених ст.121 ЗК для ведення особистого селянського господарства мають ті громадяни, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі не більше 0,6 га відповідно до приписів Земельного кодексу від 18.12.90.

У такому випадку безоплатна передача земельної ділянки буде здійснюватися за загальним порядком, визначеним ст.118 ЗК.

Суд касаційної інстанції, погодившись із висновком апеляційного суду про те, що громадянин має право отримати безоплатно у власність земельні ділянки один і більше разів, проте в межах розмірів, передбачених ст.121 ЗК, не звернув уваги на співвідношення понять «особисте підсобне господарство», що міститься в Земельному кодексі від 18.12.90 та «особисте селянське господарство», що міститься у ЗК від 25.10.2001, внаслідок чого допустив неправильне застосування норм стст.116, 121 ЗК.

Ураховуючи викладене, ухвала ВСС від 29.05.2014 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції на підставі ст.360⁴ ЦПК.

Керуючись ст.360³ ЦПК, судові палати у цивільних та адміністративних справах ВС

Заяву заступника Генерального прокурора задовольнити.

Ухвалу ВСС від 7.08.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК. 

© Закон і Бізнес