Верховний Суд зробив висновок щодо підвідомчості справи про звільнення лікаря

Іменем України
Постанова

головуючого — ВОЛКОВА О.Ф.,

суддів: ГРИЦІВА М.І., КОРОТКИХ О.А., КРИВЕНДИ О.В., МАРИНЧЕНКА В.Л.,

                 ПАНТАЛІЄНКА П.В., САМСІНА І.Л., ТЕРЛЕЦЬКОГО О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Особи 1 до голови Вінницької обласної ради про визнання протиправним та скасування рішення,

У жовтні 2014 року Особа 1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати розпорядження голови облради від 5.05.2014 №61 «Про звільнення Особи 1 з посади головного лікаря Вінницької обласної дитячої клінічної лікар-
ні».

Суди встановили, що наказом від 10.03.99 №36к Особа 1 переведена на посаду головного лікаря Вінницької обласної дитячої клінічної лікарні.

3 травня 2012 року облрада уклала з позивачем контракт з керівником закладу охорони здоров’я, що є у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, термін дії якого спливав 3.05.2013. В подальшому обл­рада переуклала контракт з позивачем терміном з 3.05.2013 по 5.05.2014.

30.04.2014 позивач звернулась із заявою про укладення контракту на наступний період, проте 5.05.2014 вона отримала розпорядження №61, згідно з яким її з 5.05.2014 звільнено з посади головного лікаря лікарні у зв’язку із закінченням дії контракту.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 7.11.2014, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.01.2015 року, позов задовольнив.

Задовольняючи позов, суди дійшли висновку про те, що, враховуючи положення закону «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 №280/97-ВР, вирішення питання щодо призначення та звільнення головного лікаря лікарні входить виключно до повноважень ради. Натомість оскаржуване розпорядження було прийнято головою облради одноособово.

Крім того, розпорядження №61 прийняте відповідачем на підставі п.5 рішення облради 22 сесії 6 скликання «Про суспільно-політичну ситуацію в Україні» від 22.02. №671, який визнано протиправним та скасовано постановою ВОАС від 31.07.2014.

Вищий адміністративний суд ухвалою від 2.02.2015 відповідно до п.5 ч.5 ст.214 Кодексу адміністративного судочинства відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою голови облради на постанову ВОАС від 7.11.2014 та ухвалу ВААС від 13.01.2015.

Не погоджуючись із рішенням ВАС, голова облради звернувся із заявою про його перегляд з підстав, встановлених ч.1 ст.237 КАС, посилаючись на неоднакове застосування норм права, просить скасувати ухвалу ВАС від 2.02.2015 та прийняти нове рішення, яким постанову ВОАС від 7.11.2014 та ухвалу ВААС від 13.01.2015 скасувати, а провадження у справі закрити.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми права позивач надав рішення ВАС від 26.03.2015 
(№ К/800/65384/14, К/800/66776/14), у якому касаційний суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій, розглянувши справу по суті та задовольнивши позов, не врахували юридичної природи спору, що виник між сторонами, та не звернули увагу на те, що цей спір не пов’язаний з питаннями прийняття на публічну службу, її проходженням та звільненням з неї, а стосується трудових відносин, а отже, не належить до категорії спорів, які підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.50 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.78 у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч.1 ст.6 конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з… питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах ВС, такий висновок не грунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на таке.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «публічна служба» в розумінні п.15 ч.1 ст.3 КАС — це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

За правилами п.1 ч.1 ст.15 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу призначення на посаду та звільнення з посади головного лікаря лікарні, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а стосується трудових відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК.

Таким чином, не обговорюючи питання правильності застосування судами норм закону №280/97-ВР, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано ст.6 конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі і обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч.1 ст.6 конвенції.

За таких обставин ухвалені в адміністративній справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній.

Керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС

Заяву голови Вінницької обласної ради задовольнити.

Ухвали ВАС від 2.02.2015, ВААС від 13.01.2015 та постанову ВОАС від 7.11.2014 скасувати, провадження в адміністративній справі закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.3 ч.1 ст.237 КАС.

© Закон і Бізнес