ВС зробив висновок щодо застосування позовної давності

Іменем України

Постанова

головуючого — РОМАНЮКА Я.М.,

суддів: ГРИГОР’ЄВОЇ Л.І., ОХРІМЧУК Л.І., ЯРЕМИ А.Г., ГУМЕНЮКА В.І.,

                 СЕНІНА Ю.Л., ЛЯЩЕНКО Н.П., СІМОНЕНКО В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Україн­ське фінансове агентство «Верус», Особа 9 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, за зустрічним позовомОсоби 9 до ПАТ «КБ «ПриватБанк», треті особи — ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Ставніченко Олена Петрівна, про захист прав споживача, визнання кредитних договорів та договору застави недійсними, захист права власності за заявою ПАТ «КБ «ПриватБанк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.02.2015,

У січні 2010 року ПАТ «КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», Особа 9 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, посилаючись на те, що між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та Особою 9 були укладені кредитні договори №* від 10.04.2007 та №** від 10.04.2007, за умовами яких позивач надав, а відповідач отримав у кредит грошові кошти. Зобов’язання Особи 9 за кредитними договорами були забезпечені порукою на підставі договору, укладеного між банком та ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус». Свої зобов’язання за кредитними договорами Особа 9 належним чином не виконав, у зв’язку з чим у нього виникла заборгованість, яку відповідачі добровільно не погашають, тому банк, уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати дійсним кредитний договір №* від 10.04.2007; стягнути з Особи 9 у рахунок погашення заборгованості за договором №* від 10.04.2007 — 806128 грн. 27 коп. та за договором №** від 10.04.2007 — 
24314 грн. 84 коп. та солідарно з ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» та Особою 9 у рахунок погашення заборгованості за вказаними кредитними договорами 400 грн.

У травні 2013 року Особа 9 подав зустрічну позовну заяву, у якій, заперечуючи проти заявлених до нього вимог, просив визнати недійсними укладені між ним та ПАТ «КБ «ПриватБанк» кредитні договори №* від 10.04.2007, №** від 10.04.2007, посилаючись на те, що вони укладені з порушенням вимог чинного законодавства, їх умови є несправедливими й такими, що не відповідають вимогам закону «Про захист прав споживачів». Крім того Особа 11 просив визнати недійсним укладений між сторонами договір застави рухомого майна.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 25.02.2014 позовні вимоги ПАТ «КБ «ПриватБанк» задоволено. У задоволенні зустрічного позову Особі 9 відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 6.05.2014 було зазначено, з яких сум складається загальний розмір стягнутої заборгованості за кожним кредитним договором.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 2.10.2014 рішення суду першої інстанції змінено в частині стягнення з Особи 9 пені за кредитним договором №* від 10.04.2007, зменшивши її розмір до 126504 грн. 71 коп. Врешті рішення суду залишено без змін.

Ухвалою ВСС від 11.02.2015 касаційну скаргу ПАТ «КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

У заяві ПАТ «КБ «ПриватБанк» просить скасувати ухвалу ВСС від 11.02.2015 та залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 25.02.2014, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: стст.258, 267 ЦК, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді ВС, пояснення представника ПАТ «КБ «ПриватБанк» Каракоці О.Р. на підтримання заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, судова палата у цивільних справах ВС дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

Відповідно до змісту ст.360⁴ ЦПК ВС скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подіб­них правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом встановлено, що 10.04.2007 між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та Особою 9 
був укладений кредитний договір №*, за умовами якого банк надав Особі 9 
кредит в сумі $26891,09, а Особа 9 зобов’язався повернути отриманий кредит і сплатити проценти у встановлених договором розмірі та строки, що підтверджується особливими умовами договору застави, який був нотаріально посвідчений 11.04.2007.

На виконання умов кредитного договору №* від 10.04.2007 Особа 9 отримав від ПАТ «КБ «ПриватБанк» $26891,09, що підтверджується копією заяви про видачу готівки №1 від 11.04.2007 та перерахуванням цих коштів до ТОВ «Автоприват» на оплату вартості автомобіля за договором купівлі-продажу автомобіля від 28.03.2007 між ТОВ «Автоприват» та Особою 9.

На забезпечення зобов’язань за спірним кредитним договором між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та Особою 9 було укладено договір застави автомобіля від 11.04.2007, в якому сторонами була досягнута згода з усіх істотних умов договору, а також зазначено, що договір застави укладений на забезпечення умов кредитного договору №* від 10.04.2007 із зазначенням у пп.34.1—34.4 особливих умов кредитного договору та договору застави. Договір застави нотаріально посвідчено та обставини стосовно його підписання Особа 9 не заперечував.

Внаслідок неналежного виконання Особою 9 умов кредитного договору станом на 25.10.2013 виникла заборгованість у розмірі $100892,15, (або 806128 грн. 
27 коп. за курсом НБУ на дату розрахунку), яка складається з простроченої заборгованості за кредитом — 21 849,00; поточної заборгованості по тілу кредиту — $3006,71; простроченої заборгованості по процентах — $31670,20; поточної заборгованості по процентах — $15,98; заборгованості по пені — $44 350,26.

Крім того, між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та Особою 9 був укладений кредитний договір №** від 10.04.2007 у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% річних на суму залишку з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Заборгованість Особи 9 за цим договором станом на 25.10.2013 склала 25314 грн. 84 коп. та включає заборгованість за кредитом — 5027 грн. 17 коп.; заборгованість за процентами — 18844 грн. 11 коп.; штраф — 1443 грн. 56 коп.

12.01.2009 між відповідачем ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» та ПАТ «КБ «ПриватБанк» був укладений договір поруки №467, за умовами якого ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» зобов’язалось відповідати перед Банком за виконання Особою 9 своїх обов’язків за кредитними договорами №* від 10.04.2007 та №** від 10.04.2007, що підтверджується копіями зазначеного договору та додатку до нього.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що Особою 9 не доведено відсутність вільного волевиявлення сторін та невідповідність їх внутрішній волі умовам правочинів, враховуючи отримання позичальником грошової суми кредиту в повному обсязі та використання коштів на власні потреби; неспрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином, є необгрунтованою.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, в частині стягнення з Особи 9 пені, виходив із того, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою (за відсутності про це заяви сторони у спорі).

Проте у наданій для порівняння постанові ВС від 18.03.2015 суд дійшов висновку про поширення норми ч.3 ст.267 ЦК як на загальну, так і спеціальну позовну давність. Без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов’язана лише із наявністю про це заяви сторони. Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Отже, наявна невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: стст.258, 267 ЦК.

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом зазначених вище норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.

Відповідно до ст.611 ЦК у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За правилами ст.549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК).

Відповідно до ч.1 ст.550 ЦК право на неустойку (штраф, пеню) виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання.

Таким чином, пеня — це санкція, яка нараховується від першого дня прострочення виконання зобов’язання й до того дня, доки зобов’язання не буде виконане.

Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інте­ресу судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК).

Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності — загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст.257 ЦК).

Спеціальна позовна давність встановлена законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) — п.1 ч.2 ст.258 ЦК.

Нормою ч.3 ст.267 ЦК встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення ч.3 ст.267 ЦК, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення випливає безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлені суб’єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв’язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна, є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні.

В матеріалах справи відсутня заява Особи 9 про застосування строків позовної давності, яка подана до винесення місцевим судом рішення, згідно вимог ч.3 ст.267 ЦК.

Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми ч.3 ст.267 ЦК як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов’язана лише з наявністю про це заяви сторони.

Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Керуючись п.4 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.360³, ч.2 ст.360⁴ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

Заяву ПАТ «КБ «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 2.10.2014 в частині відмови в позові про стягнення пені за кредитним договором від 10.04.2007, зменшивши її розмір до 126504 грн. 71 коп., а також ухвалу ВСС від 11.02.2015 в зазначеній частині скасувати, а рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 25.02.2014 щодо вирішення зазначених позовних вимог — залишити в силі.

Постанова ВС є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

© Закон і Бізнес