ВС зробив висновок щодо збиткових операцій

Іменем України

Постанова

головуючого — Кривенка В.В.,

суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Гуля В.С.,

               Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Коротких О.А., Кривенди О.В.,

               Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л.,

               Терлецького О.О., Шицького І.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська фабрика гофротари» до Нововолинської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У червні 2013 року товариство звернулося до суду з позовом до ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.01.2010 №0000012301/0813, 26.02.2010 №0000012301/1/13, 30.04.2010 №0000012301/2/13, 22.07.2012 №0000012301/3/13, згідно з якими позивачу було визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість на суму 1097832 грн., у тому числі 731888 грн. основного платежу та 365944 грн. штрафних санкцій.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що працівники ОДПІ неправильно застосовували поняття «господарська діяльність», що призвело до безпідставного обмеження права товариства на формування валових витрат та податкового кредиту.

Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 5.03.2014, залишеною без змін ухвалами Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2014 та Вищого адміністративного суду від 15.01.2015, позовні вимоги задовольнив: визнав протиправними та скасував оскаржувані податкові повідомлення-рішення ОДПІ.

Погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, касаційний суд зазначив, що законодавством не встановлено умов щодо прямої залежності формування податкового кредиту відповідного звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких платник податків отримав дохід. Збитковість господарської діяльності сама по собі не може бути підставою для визначення діяльності як негосподарської, оскільки при здійсненні господарських операцій існує ризик не отримати дохід. Чинним законодавством не передбачено обов’язковості визначення бази оподаткування ПДВ, виходячи із собівартості товару.

За таких обставин продаж товариством продукції власного виробництва за ціною, нижчою собівартості, не можна вважати операціями поза межами господарської діяльності і оскільки ОДПІ при перевірці не визначила податкові зобов’язання з ПДВ, використовуючи звичайну ціну господарської продукції, то податкові повідомлення-рішення ОДПІ є протиправними.

Не погоджуючись з ухвалою суду касаційної інстанції, товариство* звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом з підстави неоднакового застосування касаційним судом пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 закону від 3.04.97 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин), пп.5.3.9 п.5.3, п.5.1 ст.5 закону від 28.12.94 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних відносин).

На обгрунтування заяви додано копію ухвали ВАС від 11.03.2013 (справа №К-30875/09) та копію постанови Вищого господарського суду від 17.06.2004 (справа №5/686-19/127), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

В ухвалі від 11.03.2013 касаційний суд, залишаючи без змін рішення апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог, погодився із його висновком про те, що продаж зі свідомо значним від’ємним фінансовим результатом впливає на прибутковість господарської діяльності підприємства, оскільки підприємство не отримує доходу та інших економічних вигод у своїй підприємницькій діяльності.

Оскільки позивач не довів тієї обставини, що при визначенні ціни товарів (робіт, послуг) під час укладення договорів сторони виходили із оцінки ситуації на відповідному ринку, а також володіли достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги) та ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності — однорідних) товарів (робіт, послуг), і взагалі не обґрунтував наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) укладення угод купівлі-продажу та надання послуг за цінами, нижчими від виробничої собівартості, то прийняття спірних податкових повідомлень-рішень є правомірним.

У постанові від 17.06.2004 касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, погодився з їхнім висновком про те, що позивач сформував податковий кредит з порушенням вимог пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 закону №168/97-ВР, оскільки при визначенні податкового кредиту за відповідні звітні періоди, в яких проводились операції з продажу техніки неурядовій організації, позивач зобов’язаний був провести відповідний розподіл сум ПДВ виходячи із частки у витратах на придбання таких товарів з урахуванням коригування сум податкового кредиту пропорційно обсягу оподатковуваних і неоподатковуваних операцій.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС виходить із такого.

У пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 закону №334/94-ВР зазначено, що до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Підпунктами 7.4.3 та 7.4.4 п.7.4 ст.7 закону №168/97-ВР передбачено, що у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково — ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що до оподатковуваних операцій, які регулюються цими нормами права, відносяться операції, які здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп.1, 2 ст.3 Господарського кодексу як господарську діяльність у цьому кодексі розуміють діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва — підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до п.1.32 ст.1 закону №334/94-ВР господарська діяльність — це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Як безпосередню участь слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Підприємництво — це самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст.42 ГК).

Наведені норми права дають підстави вважати, що у зв’язку з веденням господарської діяльності платником податку здійснюються операції, кінцевим результатом яких є отримання прибутку, але здійснюються вони на його власний ризик.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що при здійсненні платником податку господарської діяльності можливі збиткові операції. Віднесення таких операцій до господарських можливе у випадках обґрунтування платником податку економічних причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності) укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість.

У справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції неправильно застосував зазначені норми матеріального права, внаслідок чого ухвалив помилкове рішення, яке підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись стст.241—243 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах ВС

Заяву Нововолинської об’єднаної державної податкової інспекції головного управління Міністерства доходів і зборів у Волинській області задовольнити.

Ухвалу ВАС від 15.01.2015 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною й не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п.3 ч.1 ст.237 КАС.

* так вказано в тексті, розміщеному в ЄДРСР. Хоча в резолютивній частині постанови зазначено, що ВС задовольнив заяву податкової інспекції.

© Закон і Бізнес