ВГСУ звертає увагу суддів на практику застосування окремих норм про залізничні перевезення на прикладі справ, переглянутих Вищим господарським судом України у касаційному порядку.
Відповідний оглядовий лист «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про залізничні перевезення (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)» був виданий ВГСУ 21.05.2014 (№ 01-06/662/2014).
Звернемо увагу на надані Судом висновки:
1. Запроваджені наказом Міністерства інфраструктури України від 25.02.2011 № 8 тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом та пов'язані з ними послуги набули чинності через десять днів після державної реєстрації відповідного наказу.
З огляду на наведене датою введення в дію тарифів, запроваджених наказом Міністерства інфраструктури України від 25.02.2011 № 8, є 11.03.2011, а тому у
Залізниці були відсутні підстави для застосування підвищеного коефіцієнту тарифів у період з 01.03.2011 по 10.03.2011 (постанова від 21.02.2012 № 8/5005/11061/2011).
2. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, що укладається відправником та залізницею, тому вантажоодержувач як суб'єкт відносин перевезення має право вимоги і до перевізника (залізниці), і до вантажовідправника.
3. Порядок розрахунку штрафу за невиконання плану перевезень встановлено пунктом 6.5.3 пункту 6.5 Правил планування перевезень вантажів, згідно з яким визначається як кількість вагонів, не завантажених з вини Залізниці, що є невиконанням плану перевезень Залізницею, так і кількість вагонів, що не завантажені з вини відправника.
4. Згідно зі статтею 116 Статуту залізниць України нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажуздійснюється в залежності від кількості повних прострочених діб, але не менш ніж двох. При цьому якщо вантаж не було вивезено одержувачем зі станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув, відповідний штраф не нараховується.
5. У разі обслуговування під'їзної колії підприємством промислового залізничного транспорту договір про експлуатацію залізничної під'їзної колії укладається залізницею з цим підприємством на загальних підставах. У таких випадках платниками за користування вагонами, контейнерами залізниці є власники залізничних під'їзних колій, навіть і тоді, коли вони не є вантажовідправниками або вантажоодержувачами.
6. Втрата вантажу та вина перевізника у такій втраті повинні бути доведені належними доказами.
7. Обов'язок одержувача прийняти від станції вантаж, що прибув на його адресу, не залежить від наявності чи відсутності плану перевезень у власних вагонах.
8. У спорі про стягнення плати за користування вагонами внаслідок затримки вагонів на підходах до станції призначення слід враховувати положення пунктів 9, 10, 12 Правил користування вагонами і контейнерами та брати до уваги, що така плата нараховується з моменту видачі наказу про затримку вагонів.
9. За приписами статті 133 Статуту залізниць України допускається передача права на пред'явлення претензій та позовів до перевізника вантажоодержувачем вантажовідправнику за умови дотримання відповідного порядку вчинення переуступного напису на документі.
10. Розмір відповідальності за недостачу вантажу з вини залізниці обраховується виходячи з вартості вантажу, визначеної на підставі рахунка або іншого документа вантажовідправника.
11. У разі якщо вагон є критим і не є спеціалізованим для перевезення добрив, залізниця зобов'язана промити такий вагон, а вантажоодержувач - відшкодувати збір за промивання.
12. За всю сукупність неправильних, неточних або неповних відомостей, зазначених у конкретній накладній, до вантажовідправника може бути застосовано лише один п'ятикратний розмір штрафу, як це передбачено статтями 118, 122 Статуту залізниць України.
13. У разі якщо спір виник з міжнародного перевезення, сума штрафу за невірне, неповне та неточне зазначення у накладній відомостей стягується згідно з § 3 статті 12 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення. Ця Угода не містить заборони щодо зменшення штрафу, тому суди у вирішенні відповідного спору не позбавлені права застосувати положення статті 233 Господарського кодексу України.
З фабулою справ та детальним обґрунтуванням щодо прийняти рішень можна ознайомитись в листі ВГСУ.
_03_03.png)
